Молодий центровий БК "Запоріжжя" Ілля Дмитренко продовжує впевнено заявляти про себе у поточному розіграші Суперліги Favbet. 21-річний баскетболіст, отримавши більше ігрового часу, демонструє високу результативність, перебуває серед лідерів Суперліги Favbet за кількістю блокшотів та данків та поступово стає одним із ключових виконавців команди. У трьох останніх матчах саме Ілля Дмитренко був найрезультативнішим гравцем БК "Запоріжжя", підтверджуючи довіру тренерського штабу та викликаючи інтерес уболівальників. Цей прогрес став чудовим приводом для інтерв'ю з перспективним баскетболістом, щоб дізнатися більше про його шлях у спорті, мотивацію та бачення майбутнього.
– Ілля, вітаємо тебе з особистими досягненнями в останніх матчах чемпіонату. Що допомогло тобі зробити цей прорив?
– Насамперед, ми багато працюємо на тренуваннях. Мені допомагають настанови від тренерів та більш досвідчених гравців, таких як Максим Нікітін та Антон Буц. Завдяки цьому з'явилася впевненість у собі та своїх силах.
– Розкажи, як і коли ти почав займатися баскетболом? Що привело тебе саме до цього виду спорту?
– На уроці фізкультури в школі наш учитель, який також був тренером із баскетболу, запросив кількох хлопців із класу до себе на тренування. Я вирішив спробувати, і з того часу баскетбол став невід'ємною частиною мого життя.
– Чи пам'ятаєш свої перші змагання або перший матч, який остаточно переконав тебе, що баскетбол – це твоє?
– Тоді в школі організували турнір, на який приїхав Валерій Васильович Дворніков – тренер із коледжу фізичного виховання. Це навчальний заклад у Кам'янському. Він шукав перспективних хлопців, щоб запросити їх до коледжу. Саме той турнір вплинув на мою подальшу долю в баскетболі.
– Хто з тренерів заклав базу баскетбольних навичок і найбільше вплинув на твоє становлення як баскетболіста?
– Усі зробили внесок у моє становлення. У школі мене тренував Андрій Миколайович Слюсар, який прищепив любов до баскетболу. Потім, у коледжі, я займався під керівництвом Валерія Васильовича Дворнікова. Він заклав базу навичок. Після коледжу, коли переїхав до Запоріжжя, я грав у команді Першої ліги, де тренером був Кирило Вікторов. Останні роки я працюю під керівництвом Валерія Плеханова. Він вкладає багато сил та енергії в те щоб я ставав краще кожного дня. Хочу подякувати всьому тренерському штабу БК "Запоріжжя", адміністрації клубу та Збройним силам України за можливість тренуватися й грати навіть у такий непростий час.
– Розкажи про свою родину, де ти народився та як підтримуєш зв'язок із ріднею?
– Я народився в Дніпрі, але ще в дитинстві наша родина переїхала до Кам'янського. У мене є мама та молодша сестра, які мене завжди підтримують і допомагають. У родині професійних спортсменів не було, хоча дідусь розповідав, що грав у баскетбол на аматорському рівні. Він теж був високого зросту, тож, мабуть, саме від нього я отримав свої фізичні дані.
– Як ти адаптувався до життя у прифронтовому Запоріжжі? Що тобі подобається у нашому місті?
– Адаптуватися до умов, в яких зараз перебуває Україна, складно, але завдяки тренуванням, підтримці одноклубників і друзів вдається відволікатися та зосереджуватися на баскетболі. Запоріжжя мені дуже подобається. У місті є все необхідне: торговельні центри, гарна набережна, парки. Особливо зручно, що на центральній вулиці – Проспекті – можна знайти практично все, що потрібно. Запоріжжя чимось нагадує Кам'янське, тому адаптуватися тут до життя мені було легко.
– Через прифронтовий статус міста наша команда зрідка грає вдома. Як це впливає на моральний стан всередині команди?
– Звісно, командам, які мають змогу грати вдома перед своїми вболівальниками, легше. Це зовсім інша атмосфера. Ми ж намагаємося не акцентувати на цьому увагу. До того ж навіть під час виїзних матчів, наприклад, у Луцьку чи Дніпрі, нас теж підтримували. Це додавало сил.
– В останніх матчах чемпіонату в тебе суттєво виросли показники результативності, ти потрапляєш у хайлайти, вперше потрапив до символічної збірної тижня. Зіркова хвороба не з'явилася?
– Ні, про це навіть не думаю. Хлопці в команді вже жартують на цю тему, але всі ми чудово розуміємо, що це жарти. Я залишаюся сконцентрованим на грі та працюю далі.
– Де бачиш свої слабкі місця в грі та як плануєш їх виправити?
– Зараз мені не вистачає впевненості в грі в захисті. Основне завдання – покращити роботу саме в захисті. Також треба стабільніше влучати та обігрувати один на один. Для цього я щодня наполегливо тренуюся. Головне – постійно вдосконалювати свої вміння, крок за кроком.
– Валерій Плеханов дуже вимогливий та емоційний тренер. Наскільки ти стійкий у психологічному плані, якщо мова йде про помилки на майданчику під час гри?
– У кожного тренера свій підхід до роботи. Валерію Миколайовичу велика повага за те, що він завжди детально пояснює кожен епізод. Його емоційна реакція виникає тоді, коли ми неправильно розуміємо завдання або не можемо виконати його установку. Я намагаюся сприймати це конструктивно та робити висновки.
– Чи попереджає тренер про те, що сьогодні ти обов'язково з'явишся на майданчику і чи є у нього персональні вимоги та установки для тебе?
– На кожну гру тренер дає загальні установки для команди та індивідуальні для гравців. Усі мають свою роль. Тренерський штаб аналізує суперників, визначає їх слабкі місця, і наше завдання – використати це під час гри. Окрім передматчевих завдань, тренер активно підказує та коригує дії вже на майданчику. Це стосується всіх гравців.
– Як справляєшся з хвилюванням, коли знаєш, що сьогодні тобі доведеться грати проти більш дорослих і досвідчених гравців?
– Хвилювання завжди є, адже в кожному матчі хочеться проявити себе якнайкраще. Але воно зникає зі стартовим свистком. У цей момент ти вже повністю сконцентрований на грі, і часу для хвилювань чи сторонніх думок просто немає.
– Чи є у тебе якісь особливі ритуали перед матчами або забобони, які допомагають налаштуватися на гру?
– Забобонів нема, є скоріше традиція: перед кожним матчем я надсилаю рідним посилання на трансляцію, і вони бажають мені успіху. Це своєрідний ритуал, який допомагає мені налаштуватися та відчути підтримку.
– Чи є у тебе баскетболісти, на яких ти рівняєшся? Хто твої кумири у світі баскетболу?
– Мені подобається багато гравців, які демонструють високий рівень та досягають успіхів у баскетболі, як у нашій Суперлізі, так і в міжнародних чемпіонатах. Проте конкретного кумира в мене немає. Я намагаюся брати приклад із різних гравців, які надихають своєю грою.
– Що закладав у свій нік в інстаграмі "the_secret_player"?
– Це трапилося, коли я переїхав до Запоріжжя. У мене був інший нік, але хлопці почали жартувати, щоб я його змінив, бо він занадто простий. Одного разу, сидячи з хлопцями, я вирішив змінити нік на "the_secret_player". Після цього вони знову казали, що й цей треба змінити, але вдруге вже не пройшло.
– Як ти бачиш своє майбутнє у баскетболі? Які цілі ставиш перед собою на найближчі роки?
– Моя мета – працювати на максимум, щоб постійно вдосконалювати свою гру та прогресувати. Хочу стати більш універсальним гравцем, який може ефективно діяти в різних ситуаціях на майданчику.
– Що б ти хотів сказати людям, які стежать за командою і підтримують вас, навіть попри складні часи?
– Я щиро вдячний нашим уболівальникам за їхню підтримку, навіть у таких складних умовах. Вони знаходять можливість приїжджати на матчі в тих містах, де ми граємо, і це неймовірно надихає. Сподіваюся, що незабаром настане час, коли всі наші фанати зможуть спокійно прийти до палацу спорту "Юність" та підтримувати нас у рідному залі.
ЗАП
Гов
РІВ
