Logo text

Розігруючий БК "Запоріжжя" Майк Кеффі яскраво увірвався в українську баскетбольну Суперлігу. В першому ж матчі сезону американець оформив дабл-дабл, ставши одним із головних творців сенсаційної перемоги над грандом українського баскетболу – "Прометеєм". Майк не просто лідер запорізької команди, а й один із кращих гравців усього чемпіонату. Судіть самі: Кеффі другий у Суперлізі за середнім показником результативних передач, восьмий за результативністю і п’ятий за ефективністю. Прес-служба БК "Запоріжжя" у інтерв’ю розповідає про адаптацію Майка в Україні, сильні сторони цього гравця та побудову конкурентоспроможного баскетбольного колективу в Запоріжжі.

– Майк, ти зараз претендуєш на звання кращого гравця місяця в українській Суперлізі. Наскільки важливою для тебе є перемогти і як розцінюєш власні шанси?

– Насправді для мене велика честь бути в списку кращих гравців місяця. Особливо не відстежую перебіг голосування, але мені приємно, що я там є. Попереду дуже багато матчів, не один місяць серйозної боротьби, тож мені значно важливіше, щоб команда гідно пройшла увесь цей баскетбольний шлях.

– Невже навіть не просив нікого, щоб віддали голос за тебе?

– Я написав кільком друзям з Америки, але коли вони перейшли за посиланням на сайт федерації баскетболу України, зорієнтуватися там не змогли. Після цього я зрозумів, що нехай буде як буде. Все ж таки українські вболівальники стежать на нашим чемпіонатом, розуміють ситуації і мають доступ до інформації. Сподіваюсь, що прихильники нашої команди мене підтримають.

– Влітку ти погодився приїхати в український чемпіонат у непрості часи, пов’язані з пандемією. Раніше щось знав про нашу країну і чи грали тут твої знайомі співвітчизники?

– Один з моїх хороших друзів із Каліфорнії добре знає Брюса Мессі з “Київ-Баскета”. Кілька років тому я спілкувався з Брюсом, тоді він грав за “Одесу”. Я запам’ятав ту розмову. Він говорив, що в Україні достатньо високий рівень чемпіонату, клуби тут розвиваються, мають непогане фінансування. Також я отримав схвальні відгуки від Костянтина Анікієнка, з яким грав торік у чемпіонаті Словаччини. Мій агент так само переконував мене їхати в Україну, бо ця ліга в ТОП-10 кращих в Європі, її поважають, навіть один сезон тут додасть для мого резюме більше варіантів у майбутньому. Єдине, це звісно пандемія. Але для мене був найважчий вибір в іншому. У мене народилася донька тому дуже не просто далося рішення залишати їх з мамою в Америці і їхати грати в баскетбол у Європу.

– Що тебе здивувало в Україні найбільше?

– Здивувало, коли наш тренер Станіслав Овдєєнко сказав, що в Україні взимку мало снігу. Я чекав тут справжньої засніженої зими, а виявилось, що її може не бути. Здивувало, що в Україні є клуби з надзвичайно потужними бюджетами, з якими ми зараз конкуруємо. Також не очікував, що ваша країні наскільки велика. Чемпіонат лише розпочався, а ми вже відвідали багато цікавих міст.

– Майк, розкажи, як проходить твій звичайний день, якщо не брати до уваги час тренувань?

– Насправді майже весь вільний час я проводжу вдома або йду в ресторан харчуватися. Іноді замовляю їжу додому, можу приготувати самостійно. Буває, що зустрічаюся з хлопцями із команди, але в основному сиджу дома. Намагаюся менше контактувати з людьми.

– У цьому сезоні багато говорять про “командну хімію” в БК “Запоріжжя”. Пригадай свою першу зустріч із партнерами та тренерами.

– Перший, з ким я зустрівся, це був Джош Форчун, коли ми разом летіли зі Стамбулу до Запоріжжя. Тут нас одразу оточили доброзичливістю і дружелюбністю. Заочно я знав Джоша ще раніше, мій товариш грав разом з ним у коледжі, тому розпитав все, що мені треба. У нашій команді дійсно приємна атмосфера. Під час передсезонних турнірів був закладений цей фундамент командного духу, зараз ми намагаємося його зміцнювати.

– У першому матчі сезону ти зумів здивувати всю Україну, провівши результативний матч з “Прометеєм”. Чи було хвилювання перед тією грою і які методи налаштовуватися на поєдинки особисто в тебе?

– У мене сформувалася така думка, що впродовж усієї кар’єри мене сприймають як недооціненого гравця. Для мене це стало додаткової мотивацією. Кожного разу, коли я виходжу на майданчик, ставлю собі за мету довести всім і самому собі, що я можу більше. Перемога над “Прометеєм” не стала сюрпризом, ми підійшли до гри в хороших кондиціях, були майже в повному складі, серйозно тренувалися перед цим. Ми зробили свою роботу.

– Тренерський штаб разом з вами розбирає суперників не теорії. А ти самостійно переглядаєш і аналізуєш своїх опонентів, які грають на твоїй позиції?

– Тренерський штаб якісно підходить до розбору суперників. У нас є багато матеріалу, який ми обговорюємо і дивимось наочно. Вдома у вільний час, коли матчів нашої команди немає, а в чемпіонаті грає хтось інший, я обов’язково дивлюся Суперлігу. По-своєму щось запам’ятовую, аналізую, прослідковую тенденції, бачу сильні і слабкі сторони опонентів.

– На старті сезону ти виглядаєш дуже стабільно, не було такого матчу, де набирав менше 10 очок. У чому секрет твоєї надійності і стабільності? І чи не вважаєш, що в майбутньому суперники більше розбиратимуть твою гру і буде значно важче?

– Ніякого секрету немає. Коли грав у коледжі, я був націлений на власну результативність. Переймався як зробити так, щоб набрати якомога більше очок. Зараз ставлення до гри зовсім інше. Намагаюся комбінувати. Треба віддати передачу – віддам, треба взяти не себе – піду в прохід. У нашій команді достатньо гравців з хорошим кидком, тому передача – це теж надійна опція. Стосовно того, що суперники розбирають мою гру і буде важче, погоджуюсь, але я все одно намагаюся приймати різні рішення навіть на пік-н-ролі: можу кинути, пройти, віддати передачу. Навіть якщо суперник змінює систему захисту, я швидко підлаштовуюся, аналізую, а потім знаходжу протиотруту.

– Після затяжної серії з перемог, яка налічувала 7 матчів у “передсезонці” і 5 у чемпіонаті, БК “Запоріжжя” вперше пограв. Як команда сприйняла ці поразки і чи готова психологічно прийняти невдачу?

– Рано чи пізно ми повинні через це пройти. Насправді нічого страшного не трапилося. Треба й надалі впевнено продовжувати робити те, що ми робимо. Навіть останню гру вшістьох ми могли виграли. Зараз трохи почекаємо, хлопці повернуться і ми обов’язково виправимо всі невдачі.

– Багато гравців ліги хворіють або вже перехворіли коронавірусом. Наскільки серйозно ти ставишся до цієї інфекції і що робиш, щоб її оминути?

– Коронавірус це дійсно серйозно. Я дотримуюсь всіх вимог, більше сиджу вдома, по мінімуму контактую з людьми. Я розумію, що без мене, як без стартового розігруючого команди, буде дуже важко. Я це визнаю. Тому стараюся робити все можливо, щоб убезпечити себе від захворювання.

– Підвішений стан, у якому опинилися баскетбольні чемпіонати по всьому світу, це тисне на тебе психологічно і заважає сконцентруватися?

– Дійсно, багато чемпіонатів призупинено, у нас теж матчі переносяться. На щастя, є можливість тренуватися, грати в баскетбол, більшої мотивації і не треба. А найголовніша мотивація зараз показувати свою кращу гру – це моя донька. Задля неї я готовий зробити все.

– Уболівальники БК «Запоріжжя» нічого не знають про твоє дитинство, Майк. Розкажи, в якій сім’ї ти виховувався, хто твої батьки і чим вони займаються?

– Виріс я у Ріверсайді, штат Каліфорнія, в мене повна сім’я – тато, мама і старший брат, який завжди грав у баскетбол з дитячих років. Саме з нього я брав приклад, постійно спостерігав, а через деякий час у віці трьох років сам почав тренуватися. Так все й розпочалося. Тато свого часу грав в американський футбол, мама у софтбол, але це було на аматорському рівні.  

– Тобто, саме брат вплинув на твій вибір займатися баскетболом?

– Спершу так. Потім сталася подія, яка визначила моє майбутнє. Коли мені було три роки «Лейкерс» обирає Кобі Брайанта на драфті. Ви не уявляєте як ми всією сім’єю вболівали за цю команду. Фанатіли неймовірно, мене наскільки захопив цей дух, гра Кобі, що я не уявляв свого життя без баскетболу. Глобально мабуть фактор Брайанта теж вплинув на мій вибір займатися баскетболом.

– Взагалі не пробував себе в інших видах спорту?

– У середній школі у віці 12 років займався американським футболом. Тоді мені пропонували грати далі, пророкували хороше майбутнє, але в певний момент треба було визначитися. Ми часто їздили з нашою баскетбольною командою, тому в один прекрасний день  я зрозумів, що треба зосередитися виключно на одному виді спорту.

– Розкажи про свої досягнення «шкільної» кар’єри та період студентського баскетболу в каліфорнійському університеті.

– У школі в мене одразу постав вибір грати в команді «JV» (junior varsity) або за старшу моєї вікової категорії. Я хоч і був маленького зросту, мене взяли грати зі старшими. Перший рік я майже не виходив на майданчик – придивлявся, аналізував, вчився, до речі, на позиції розігруючого грав мій кращий друг. От у нього і я переймав досвід. Потім на другий і третій роки вже сам грав на позиції розігруючого, ми виграли місцеву лігу, потрапляли в плей-офф чемпіонату країни, але далеко не проходили. Роки в університеті взагалі були дуже плідними для мене. Протягом кар’єри в коледжі я набрав більше 15 000 очок. Це хороше досягнення, однак знову ж таки, попри індивідуальні здобутки, наша команда в підсумку не вигравала ніяких титулів і не посідала призових місць.  

– Професійну кар’єру ти розпочав у чемпіонаті Угорщини. Чи були інші варіанти? Якщо так, то чому обрав Угорщину?

– Коли я завершив період кар’єри в університеті, то мав приблизно 6-7 своєрідних NBA Workout з різними командами. Я прагнув потрапити в Літню лігу, але не вийшло. Потім агент запропонував варіант з чемпіонатом Угорщини. Він переконав, що це непоганий плацдарм для майбутньої кар’єри за океаном. Я зробив правильний вибір, зрозумів як все працює в Європі, навчився справлятися зі злетами і падіннями, провів плідний сезон, який власне і дав мені старт у професійній кар’єрі.   

– Упродовж всієї кар’єри в Європі період у якому клубі тобі запам’ятався найбільше?

– Команда, яка назавжди залишиться у моїй пам’яті – це фінський клуб «Helsinki Seagulls». У нас тоді було 4-5 хороших американців, ми всі стали справжнім братством. Досі продовжуємо спілкуватися, підтримуємо один одного. Нас зблизив той момент, що коли один із наших партнерів  Джермейн Маршал потім поїхав грати до Франції, у нього стався сердечний напад і він помер. Ось ця команда назавжди залишиться у моєму серці.  

– У твоїй кар’єрі траплялися приклади, коли ти не міг налагодити відносини з іншими американцями в клубі?

– Звісно такі випадки були, але не можна назвати це невдалим досвідом. Я бачив як розривали контракт з американцями, виганяли їх з команди, я дивився як вони себе ведуть і робив висновки, що так робити не треба. Люди по-різному себе проявляють, тут є багато факторів, таких як характер, виховання і так далі.

– Ти майже щодня публікуєш у своїх соцмережах маленьку донечку. Розкажи, скільки їй років, як її звуть?

– Ім’я Сейдж Супрім Кеффі, їй скоро виповниться 9 місяців. Вона народилася у лютому за два дні після мого дня народження 19 лютого. Це моя гордість, моя мотивація, кожного разу, коли хтось із рідних публікує її фото або відео в інстаграм, я розміщую на свою сторінку. Для мене вона головний стимул працювати більше, досягати результатів, заробляти гроші, щоб її життя робити кращим.

– Твій баскетбольний інтелект на майданчику: ти сам до цього прийшов чи все-таки це сукупність виховної роботи тренерів, які зустрічалися на твоєму баскетбольному шляху?

– У середній школі мені пощастило з тренером, бо він нас по-справжньому готував до дорослого університетського баскетболу. Усе робив заради розвитку гравців. Ще один дуже впливовий наставник був у Греції. Той факт, що в чемпіонаті ми грали проти таких грандів як «Олімпіакос», «Панатінаїкос», а на майданчику доводилося грати проти Ніка Калатеса, Майкла Джеймса,  Васіліса Спануліса, приніс дуже серйозний досвід. Я стежив за матчами наших суперників у Євролізі, намагався щось переймати, тоді формувався мій баскетбольний інтелект, про який ви говорите.  

– Намагаєшся допомагати нашим молодим гравцям БК «Запоріжжя» порадами, ділишся з ними власним досвідом?

– Звісно, я відкритий для всіх. Стараюсь підказувати в іграх, допомагати якимись дрібними порадами. Власне так і ділюся досвідом. У нас багато хороших гравців у команді.

– На майданчику ти лідер, а поза ним? Береш активну участь у житті команди «в роздягальні»?

– У роздягальні менше беру ініціативу на себе, в нас достатньо гравців з досвідом, які старші за мене, є капітан, які виконують цю функцію. Тому не можу сказати, що я лідер команди за межами майданчика.

– Хочеться дізнатися чи потоваришували ви зі своїм співвітчизником Джошем Форчуном? За темпераментом ви схожі абр різні?

– Коли американці зустрічаються в іншій країні, нам треба спілкуватися і довіряти один одному. У нас із Джошем сформувалася ударна зв’язка на майданчику. У грі ми доповнюємо один одного, кожен може і влучити, і віддати передачу, повести і завести партнерів по команді. У нас справді сформувалися гарні стосунки.

 

Майк КЕФФІ (№5). Визитівка гравця

 Народився народився 17 лютого 1993 року в місті Ріверсайд, штат Каліфорнія, США.

Студентські роки кар’єри провів у складі каліфорнійського університету Лонг-Біч (2011-2015).

Захисник.

У Європі грав за команди «Ясберень» (Угорщина), «Арієс Трікала» (Греція), «Хельсінкі» (Фінляндія), «Лученець» (Словаччина).

У БК «Запоріжжяя» дебютує.

Зріст - 183 см.

Вага - 80 кг