Logo text

Гравець БК "Запоріжжя" Дмитро Липовцев став учасником спортивного проекту "MediaТайм" на телеканалі "TV5". У своєму інтерв’ю гравець збірної України з баскетболу 3х3 приділив увагу розвитку цього олімпійського виду спорту, розповів про рівень чемпіонату Суперліги Парі-Матч та висловив свою думку на тему патріотичності в нашій країні.

– Дмитро, не всі знають, що ви корінний запоріжець і почали займатися баскетболом саме у цьому місті.

– Так, баскетболом почав займатися у третьому класі, коли мені було 8 років. З того часу все своє життя присвятив цій справі. До нас у школу приїхав тренер, я був високим хлопцем ще з дитинства. Мене запитали: "Будеш грати в баскетбол?". Я одразу погодився.

– У ранньому віці у вас був шанс поїхати грати в баскетбол до Сполучених Штатів Америки.

– Так. Вийшли на мого агента, вже підписали документи до коледжу, але трапився теракт в Нью-Йорку. Тому не склалось. Навіть з підписаними документами в коледж мене не пустили.

– Майже всю свою дорослу кар’єру ви провели в різних клубах, але не в Запоріжжі.

– Якось я догравав два-три місяці в “Запоріжжі” після розпаду “Кривбасу”. Працював з Валерієм Плехановим, мені тоді дуже сподобалося. Але потім запросили в “Мавпи”, я поїхав туди. Зараз спроба №2 в “Запоріжжі”, але за сумних обставин.

– Ви завжди співаєте гімн, тримаєте руку на серці. Це набуло для вас особливого значення з початком війни?

– Так, тому що мені було гидко дивитися на людей, які говорили, що в Україні жити погано, що їх всі постійно ображають. Я вважаю, що у нас прекрасна країна. Я її дуже люблю.

– Ваша проукраїнська позиція посприяла тому, що хтось з вашого оточення змінив свою думку?

– Я не вважаю, що це проукраїнська позиція. Це нормальна позиція нормальної людини, яка вміє думати. Так, деякі мої друзі з Криму навіть переїхали до Львова.

– У вас був етап кар’єри в Москві та Севастополі. Саме з “Мусону” ви переїхали до ужгородської “Говерли”, коли війна вже тривала. Але після цього приїжджали до Севастополя і бачили на власні очі пропаганду.

– Мені було огидно. Місто кардинально змінилося. Люди, з якими я спілкувався, почали розповідати, що їх мало не за рабів тримають. Висіли плакати про український фашизм і про те, що українці – фашисти. Це бридка пропаганда для людей, які самі не хочуть думати.

– Ви колись хотіли взяти російський паспорт?

– Не хотів. Мені пропонували, тоді в Севастополі з цим не було проблем. Але навіщо? Мене влаштовує мій паспорт.

– В одному з інтерв’ю ви говорили, що не проти аби українці їхали в Росію і заробляли гроші?

– Це робота. Чому ні? Вони ж звідти привозять гроші сюди. Ви не звідси їх берете і кудись діваєте. Чому можна працювати в Польщі, коли у нас така історія з Річчю Посполитою? Чому люди їздять на заробітки до Німеччини? Мені звісно це було б неприємно і я буду думати над таким вибором, зважувати всі за і проти, якщо надійде пропозиція з Росії. Я не зможу спілкуватися з людьми, які дивляться російську пропаганду. Вони дуже якісно все роблять, віриш всьому, що вони говорять.

– У тому ж інтерв'ю ви говорили, що там людей “саджають” за пост у Facebook?

– Так і є. Людей саджають. Це правда. Тому люди просто бояться щось зайве написати.

– У нас в Україні кожен може написати будь-що у Facebook і ви точно не виключення.

– Ні, ми просто спілкуємося. Я не бачу в цьому нічого такого. Я коли був у “Харківських Соколах” написав такий пост, який міг би комусь не сподобатись. Мені сказали, що не потрібно нічого писати. Я запитав: “Чому?”. Я спілкуюся з уболівальниками, нікого не ображаю, ніяк коли примушую клуб відчувати себе погано. Я не бачу в цьому проблеми.

– Що змінилося після того, як ви написали пост, де розповіли історію зі штрафом і неповними виплатами зарплат?

– Мені полегшало. Я розумію, що від цього майже нічого не зміниться. Якщо тобі пропонують гроші, то ти туди їдеш. Зараз така ситуація. Але можливо тепер хтось знатиме і буде обережнішим.

– Якою була реакція харківського клубу?

– Ніякою. Взагалі жодного слова.

– Тепер в великим нетерпінням чекаєте матчу з “Харківськими Соколами”?

– Ніяких емоцій зараз уже немає. Чекаю матчу в першу чергу, щоб поговорити зі своїми друзями, які залишилися у цій команді. Я вже скучив за деякими з них, але я професіонал, тому на баскетбольному майданчику я буду працювати на 100%.

– Президент “Соколів” вам сказав, що ви повинні “рвати всіх”. Це дослівна цитата?

– Я написав, що є професіоналом. Дайте мені м'яч і я буду робити те, що скаже тренер. Я можу взагалі не дивитися на кільце. Мені за це платять гроші. Був шокований чути все це, але так склалося і нічого вже не поробиш.

– Зараз “Харківські Соколи” тренує Євген Мурзін, з яким ви працювали в “Говерлі”. Не кликав знову в команду?

– Ні, навіть якщо так станеться, я не готовий знову їхати в Харків.

– Ті клуби, де ви виступали – “Говерла”, “Кривбас”, “Харківські Соколи” – всюди траплялися проблеми з фінансами. Вас переслідує баскетбольна карма?

– Не знаю що це. Багатьом хлопцям не платять, але, напевно, так відбувається, тому що вони мовчать. Не всі про це знають. Це не карма. Зараз такі обставини в Україні і нашому чемпіонаті.

– Як ви вважаєте, чи допоможе вирішити проблеми з невиплатою зарплат для гравців – профспілка, про створення якої говорять?

– Будемо дивитись. Все специфічно з нашою країною. Але я підтримую створення цієї профспілки. Потрібно це робити грамотно.

– В Івано-Франківську ви займалися благодійністю, допомагали бездомним тваринам. Після цього не було таких проявів?

– Завжди потроху допомагаю, але не хочу про це розповідати. Я дуже люблю собак. Я б кожну собаку з вулиці забрав до себе, але немає такої можливості. Зараз такий спосіб життя, що у мене немає можливості тримати пса.

– Думали, чим займатиметеся після завершення кар’єри?

– Ні. Куди занесе доля, там і буду. Скільки дозволить здоров'я, стільки і буду грати. Сподіваюся, що закінчу кар'єру пізно.

– Як ви вважаєте, які риси характеру допомогли вам стати одним з кращих гравців з баскетболу 3х3 в Україні? Чи не розглядали варіант професійно займатися баскетболом 3х3 на постійній основі?

– Треба знайти хлопців. Зараз це актуальна тема. Зараз хлопці багато грошей заробляють саме в баскетболі 3х3. Це відносно молодий вид спорту, тому можна чогось домогтися.

– Вам баскетбол 3х3, окрім медалей та грамот, приносить хоч якісь грошові премії?

– Нам платили президентську стипендію, коли ми посіли третє місце на чемпіонаті Європи.

– Ваш “баззер-бітер” приніс збірній України бронзу на чемпіонаті світу. Це найбільш пам'ятний кидок у вашій кар'єрі?

– Це був мій перший офіційний турнір з баскетболу 3х3. Так, це був приємний момент. Я його пам'ятаю. Були ще “баззери”, але їх я не пам'ятаю.

– Збірна України претендує на поїздку до Токіо цього літа на Олімпійські ігри. Як оцінюєте наші шанси?

– Звичайні українські хлопці можуть пробитися на Олімпійські ігри, чому ж ні. У баскетболі 3х3 є така фішка, що останні 10 хвилин потрібно грати, як в баскетбольному матчі Півгодини ти сумуєш і дивишся баскетбол, але в кінці такі емоції, що кожен м'яч вирішує гру. Баскетбол 3х3 створювали саме з цією метою, що кожне влучання дуже важливе. Ти просто приходиш дивитися розв’язку матчу, де може трапитися будь-що.

– Як ви оцінюєте свої шанси потрапити до збірної України і поїхати на Олімпійські ігри?

– Потрапити на Олімпіаду – це моя мрія. У баскетболі 3х3 можна грати навіть до 40 років. Тим же сербам усім по 33-35 років. У цьому спорті багато вирішує досвід. Можливо, у мене як у найбільш досвідченого і буде шанс потрапити в команду.

– У баскетбол 3х3 вам грати легше, ніж у традиційний – 5х5?

– Спочатку це було як хобі в міжсезоння, коли ти не граєш у великий баскетбол. У дитинстві ми часто грали в такий баскетбол просто на вулиці. Однак це зовсім різні види спорту, які маю зі спільного – м'яч і кільце. Сподіваюся, що ще не сказав свого останнього слова у баскетболі 3х3.

– У вас з кожним роком стає ще більше татуювань. Яке було останнім, і в який період життя з'явилося?

– Під час травми в “Черкаських Мавп”. Вільного часу з’явилося більше, тому зробив чергове татуювання. Вони нічого для мене не значать. Це просто гарні малюнки.

– Зарплата якісного легіонера в чемпіонаті Суперліги Парі-Матч набагато вища, ніж у класного гравця з українським паспортом?

– Тепер вже так. У цьому сезоні прийшли у чемпіонат великі гроші. Сподіваюся, що так буде і надалі. Чим більше отримують американці, тим більше заробляють українці. Це взаємопов'язані речі.

– У минулому сезоні ситуація була більш-менш рівною?

– Так. З’явився “Прометей”, тому рівень зарплат виріс і в інших командах. Цей клуб став певним каталізатором у фінансовому плані.

– БК “Запоріжжя” не бере участі в цій “гонці озброєнь”. У плані бюджет клуб не може сперечатися з такими гігантами як “Київ-Баскет” чи “Прометей”. Ви розраховуєте залишитися у клубі до кінця сезону чи паралельно обдумуєте інші варіанти, можливо, поїхати закордон?

– М'яч круглий. Все може бути. Я працюю так, що цього не дуже видно у статистиці. Я виконую чорнову роботу. Їхати за кордон є можливість, але гроші будуть ті ж, що й тут.

– Ви вже не вперше виступаєте у команді під керівництвом Валерія Плеханова. Чи змінився він з того часу, коли ви працювали разом у “Кривбасі”?

– У “Кривбасі” тоді були лише українці. Там простіше. З легіонерами так не поговориш, як з українцями. Вони починають ображатися. Там у нас була справжня сім’я, де ми пішли до останнього разом з цим наставником. Ми завжди могли вільно говорити на будь-які теми, говорити прямо і не ображатися. Зараз так само.

– Американці не розуміють наших жартів?

– У них інший менталітет. Тим більше, що до нас в основному приїжджають молоді американці. Вони трохи не пристосовані до такого життя, як у нас.

– Ваш батько живе у Запоріжжі. Як часто ви спілкуєтеся і чи відвідує він баскетбольні матчі в палаці спорту “Юність”?

– Звісно, що ми бачимося. Він заїжджає до мене, я до нього. Менше спілкувалися, коли я грав в іншому місті. Тоді ми підтримували зв’язок телефоном. На матчі БК “Запоріжжя” він завжди ходить, навіть, коли мене тут не було.

– Зараз чемпіонат української Суперліги повертається до тих часів, коли умовно є гіганти, якими були “Донецьк” і “Азовмаш”, а всі інші – це “свита”?

– Трохи схоже на це. Є основні лідери – за фінансами та організацією всього іншого. Але відстань від цих клубів не така велика, як це було тоді. Деякі матчі вже довели, що кожен може обіграти кожного.

– Коли вже фанати БК “Запоріжжя” дізнаються про ваше майбутнє у цьому клубі?

– Точно не скажу. Напевно, через тиждень-два. Можливо, вже після гри з “Миколаєвом” цього четверга. Все залежить від президента і від фінансового становища клубу.

Повний випуск програми "MediaТайм" з Дмитром Липовцевим: