Logo text

Керівництво і тренерський штаб БК "Запоріжжя" серйозно розраховують у новому сезоні на провідного українського гравця Володимира Шевченка, якого вдалося зберегти у клубі після завоювання бронзових медалей української Суперліги Парі-Матч. На разі саме Володимир Шевченко виконує обов’язки капітана команди і отримує ігровий час на рівні з американськими легіонерами. Напередодні важкого виїзду до Черкас і Києва прес-служба БК "Запоріжжя" поспілкувалася з одним із лідерів нашого клубу.

– Володимире, як ти почуваєш себе у ролі фундаментального гравця для команди у цьому сезоні? Адже раніше ти не отримував так багато ігрового часу в Суперлізі.

– Почуваю себе нормально, отримую задоволення від того, що проводжу достатньо ігрового часу на майданчику. Але в той же час це дуже важко. Потрібно зберігати високий рівень у кожному матчі. Від мене чекають результату, зізнаюсь, що не так просто бути лідером і постійно тримати відповідну планку.

– На старті сезону тебе переслідують постійні пошкодження. Як почуваєшся зараз?

– Так, дійсно, останнім часом постійно дошкуляють якісь дрібні травми. Не встиг залікувати одне ушкодження, з’явилося вже інше. Спочатку була травма ноги, потім почала турбувати спина. Звісно, це заважає, але я лікуюсь, роблю все можливе, хоча мій фізичний стан на початку сезону бажає кращого.

– Коли ми спілкувалися в минулому сезоні, ти розповідав, що потрапив до баскетбольної секції завдяки своєму батьку. У родині теж є люди, які пов'язані зі спортом?

– Ні, мій тато – водій, займається пасажирськими перевезеннями, мама зараз не працює. А от бабуся моя баскетболом займалася. У неї зріст під 180 сантиметрів, вона дуже висока, відповідно, в дитинстві теж займалась. Це по лінії тата у нас всі високі, а от по лінії мами – навпаки.

– Під час своїх перших дитячих турнірів виділявся ігровими якостями на майданчику?

– Насправді так. З дитинства давалося все легко, я одразу був на провідних позиціях, грав багато, забивав теж. Вважаю, що так, виділявся.

– Для яких захоплень, крім баскетболу, вистачає зараз часу?

– Зараз я поглиблено вивчаю англійську мову. Підійшов серйозно до цього питання. Займаюся у репетитора, читаю багато англійських текстів, прагну вивести свій рівень до ідеального знання. Ось це моє головне хобі і захоплення на даний момент.

– Ти зовсім мало приділяєш уваги своїм сторінкам у соціальних мережах, але влітку з’явилися публікації разом сі своєю дівчиною Аліною. Це пов'язано з одруженням?

– Так, тепер я офіційно одружений. 19 червня ми зіграли весілля, зібралися у сімейному колі, розписалися, і потім відправилися у подорож на медовий місяць в Домініканську Республіку. Там і були зроблені ці фото, які я додав в Instagram.

– Ти погоджуєшся з тим, що професійний спортсмен повинен бути активним у соціальних мережах?

– Мені здається, це залежить не від того, чим ти займаєшся, а яка ти особистість. Я зрідка ділюсь фотографіями, моє особисте життя – це особисте. Поки що немає бажання активно вести свої сторінки у соціальних мережах. Я взагалі намагаюся якомога менше ними користуватися, тому що це відбирає багато часу.

– Ти дуже спокійна і скромна людина за характером, а от гра, яку ти обрав, навпаки – емоційна, контактна, іноді, зовсім за межами етикету. Як ти себе стримуєш на майданчику і не піддаєшся на провокації?

– Я не помічав, щоб особисто мене хтось провокував. Навіть якщо так, я все одно себе стримаю. Цього не помітно, адже я все тримаю у собі. Коли емоції на майданчику вирують, все кипить всередині мене, я цього не показую.

– Але була така гра в цьому сезоні, коли ти все-таки трохи дав волю емоціям. У матчі в рідному місті з “Дніпром” ти отримав технічний фол. Це вперше у твоїй кар'єрі тебе так покарано?

– Так, дійсно, вперше за всі матчі мені виписали технічний фол. Я не стримався, визнаю, навіть не пам'ятаю, що тоді сказав суддям. Покарання отримав заслужено. Фолили на мені, суддя просто не побачив. Вони теж люди і помиляються, можливо й не спеціально проігнорував той епізод. Але я не стримався і наговорив. У той момент просто градус боротьби на майданчику був у розпалі, ми якраз почали наздоганяти “Дніпро”, тому я не стримався.

– Після матчів переглядаєш відео гри для детального аналізу своїх дій і команди в цілому?

– Так, але не обов'язково у день самого матчу. Буває так, що важко відійти після гри, спати не хочеться, іноді просто лежиш і дивишся в стелю. Емоції довго не відпускають, не сплю до другої години ночі. Якщо зовсім виснажений, то дивлюся наступного дня, якщо ні – можу і вночі.

– У цьому сезоні ти приміряв капітанські обов'язки через те, що травмований Андрій Мироненко. Як тобі у цій ролі?

– Ніякого дискомфорту з цього приводу немає. На разі я виконуючий обов'язки капітана, сподіваюся, що Андрій скоро залікує травму і вийде на майданчик нам допомогти. Бути капітаном – це теж новий виклик для мене.

– У цьому сезоні ти змінив ігровий номер, з чим це пов'язано?

– Я прийшов посеред минулого сезону, тому вибору ігрового номеру в мене в принципі й не було. Який видали, під таким і грав. Тепер, коли новий сезон і нова роль у команді, я обрав собі іншу цифру на ігровій майці – 11. Для мене у цьому немає ніякої магії чи принциповості. Просто подобається візуально 11 номер.

– Думав над тим, чим будеш займатися після завершення ігрової кар'єри?

– Буде неправдою, якщо скажу, що не думав. Звичайно, років 10 ще не планую завершувати кар'єру, але хотілося, щоб спорт залишався у моєму житті. Або ж поєднувати його з якоюсь іншою справою. Якщо вирішу залишитися в спорті, то можливо це буде пов'язано з тренерською роботою. Мені було б цікаво.

– Зараз на БК “Запоріжжя” чекає складний виїзд у гості до “Черкаських Мавп” та “Київ-Баскета”, після чого завершиться перше коло чемпіонату. На який результат налаштовуєтеся?

– Безумовно лише на переможний. У нас такий чемпіонат, що в кожному матчі кожна команда прагне лише перемоги і ми – не виключення. Сподіваюся, під час цього виїзду вдасться збільшити кількість своїх перемог за підсумком першого кола.

ФОТО