Logo text

Першим номінантом від БК "Запоріжжя" у цьому сезоні на звання кращого гравця місяця (проголосувати можна тут) став Брендон Рендольф. Американець проводить лише другий сезон у Європі, але швидко став лідером запорізького колективу, набираючи в середньому за гру 20,8 очок + 5 підбирань + 3,7 передач. Для того, щоб усі прихильники нашого клубу віддали свій голос Брендона, ми вирішили познайомити вас ближче з американським легіонером БК "Запоріжжя".

– Брендоне, розкажи як баскетбол з'явився в твоєму житті і коли це було?

– Мій батько з дитинства намагався мене оточити своїх дітей спортивними іграми. Я обрав баскетбол, тому що з дитинства дивився матчі NBA. Моя улюблена команда «Лос-Анджелес Лейкерс». Я й сам народився в містечку Інглвуд – це на південному заході округу Лос-Анджелес, штату Каліфорнія. Моїм кумиром був Кобі Брайант, я завжди хотів наслідувати його, копіював його рухи, хотів бути схожим. Потрапив у баскетбол в 12-річному віці, коли мій дядько тренував шкільну команду масштабної аматорської спортивної організації AAU (Amateur Athletic Union). Він запросив мене в баскетбольну команду, після чого я зрозумів, що це мій спорт.

– До цього ти вагався у виборі спорту для себе?

– Не зовсім. Просто в дитинстві ми разом з братом і сестрою грали у бейсбол, футбол і баскетбол. Коли потрапив до дядька в команду, свідомо зрозумів, що баскетбол зможе допомогти прокласти мені шлях до університету. В студентські роки, до речі, зрозумів, що буду цим займатися професійно і баскетбол стане моєю невід’ємною частиною життя.

– Ти сказав, що твій брат і сестра теж полюбляли спортивні ігри. Розкажи про їхній шлях у спорті та всю свою родину.

– Уся моя родина й справді була зорієнтована на спорт. Мій старший брат Деніел пішов по стопам батька і займався футболом. Тим футболом, що дуже популярний у Європі. А от моя старша сестра Кіша була однією з кращих у Лос-Анджелесі в баскетболі. Наш тато з дитинства привчав до спорту, до дисципліни, ми постійно грали разом в різні види спорту.

– Які матчі назавжди залишилися у твоїй пам’яті, де ти відіграв дуже важливу роль?

– Останній сезон у студентській лізі, ми зустрічаємось з Кентуккі – у них завжди дуже сильні шкільні команди, тим більше студентські. Майже всі їхні гравці після випуску потрапляють до NBA, з’являються у ранніх списках драфту, тому перемогти цю команду для кожного дуже почесно. І нам це вдалося. На фінальних секундах матчу саме я поставив крапку і ми були безмежно раді перемозі.

– Ти дуже стриманий в емоціях і зрідка посміхаєшся. Ти й справді за характером інтроверт?

– Мінімум емоцій на майданчику через те, що я повністю сконцентрований на грі. Хочеться завжди перемагати і я думаю, що для цього потрібно зробити. Яку роль відіграти в кожному окремо взятому епізоді, що нам говорять тренери, аналізувати їх слова та дії гравців суперника. Я концентруюсь виключно на цьому, тому не витрачаю свою енергію на емоції. Радіти треба після матчу, якщо ми перемогли.

– А що найчастіше у тебе викликає посмішку?

– Це на баскетбольному майданчику я зрідка посміхаюсь, але в житті я достатньо весела і позитивна людина. Зараз у нас не так багато вільного часу, щоб розважатися та насолоджуватися звичайним життям, однак іноді з американцями ми можемо повеселитися.

– За своїми індивідуальними якостями та очікуваннями керівництва клубу і тренерського штабу, ти – один з лідерів команди. Ти готовий вести за собою не тільки американців, але й підказувати та об'єднувати запорізьку молодь?

– Це лише мій другий рік на професійному рівні, тому я не настільки досвідчений гравець, щоб на майданчику все виходило ідеально. Але я вчуся, намагаюся швидко призвичаїтися до всього нового. Я використовую кожен прожитий день, щоб ставати сильнішим. Роль лідера – це відповідальність. Я готовий працювати ще більше, щоб вести за собою партнерів, як американських, так і місцевих гравців. Якщо мої зусилля зроблять когось сильнішим, то я буду дуже щасливий. Сподіваюся, що зможу й надалі проявляти задатки лідера на майданчику.

– Тобі важко сприймати ідеї і стиль головного тренера БК «Запоріжжя»?

– Для мене це дійсно нова система, але я завжди намагаюся сприймати будь-які ідеї. Все це може знадобитися і робить тебе тільки сильнішим. Необхідно постійно вчитися, самовдосконалюватися, головне, що мені тут комфортно, подобається працювати з тренерським штабом, який завжди стоїть на боці гравців. Я вже майже адаптувався під цю систему, розумію ідеї тренера, тому хочу насолоджуватись своєю грою та допомагати команді здобувати перемоги.

– Які баскетбольні «скіли» ти б хотів у собі покращити?

– Більше всього я хочу вдосконалити свій кидок. Протягом сезону найбільше буду працювати все над цим. Хочу, щоб було значно більше влучань з дистанції.

– У своїй кар’єрі тобі часто доводилося грати на позиції «першого номера»?

– Насправді я все своє життя був розігруючим захисником, тобто, грав першого номера. У «Запоріжжі» це мій дебютний сезон в якості «shooting guard» – своєрідного атакуючого захисника, який є снайпером, багато загрожує і влучає.

– Зможеш виділити свої перші враження від нашої країни, де ти зараз будуєш свою європейську кар'єру.

– Якщо порівнювати з Румунією, де я виступав у минулому сезоні, тут люди більш відкриті, позитивні і дружелюбні. Мені подобається, що з тобою спілкуються абсолютно всі, починаючи від тренерського штабу, закінчуючи вболівальниками та фанами, які просто підходять навіть на вулиці. В Україні люди більш схильні до американців – я так скажу.

– А чим відрізняється наш чемпіонат від румунського?

– Перше, що хочу відзначити – це вищий рівень українських гравців від румунських. Саме місцеві виконавці тут кращі. Багато молоді, яка показує солідний рівень баскетболу. Що стосується американців, там їх теж виступає чимало, однак рівень легіонерів приблизно однаковий. Тому зроблю висновок, що головна відмінність цих двох чемпіонатів – це вищий рівень українських гравців за румунських.

– З ким із легіонерів інших клубів української Суперліги Парі-Матч ти спілкуєшся?

– Близько ні з ким не спілкуюсь, але коли день матчу або під час самої гри ми звісно ж говоримо. Я відчуваю, що між американцями є взаєморозуміння. Усі легіонери мають приблизно однакові проблеми своїх співвітчизників – ми знаходимося далеко від дому, тому повинні підтримувати один одного. Нас об’єднує любов до улюбленої гри, тому всі один одного поважають – це найголовніше.

– Планується візит твоїх близьких сюди до України, щоб підтримати тебе під час домашніх ігор БК «Запоріжжя»?

– Моя дівчина планує відвідати Запоріжжя взимку на Різдво. У той період буде пауза в чемпіонаті, тому домашній матч вона навряд чи відвідає.

– Ти потрапив у номінацію на звання кращого гравця місяця. Будеш підключати своїх друзів з Америки, а можливо й з Румунії, щоб вони проголосували за тебе?

– Звісно! Я вже зробив це. У своєму Instagram розмістив, друзям написав, щоб усі голосували. Це велика честь для мене бути в числі кращих. Голосуйте усі, мені буде дуже приємно, це додає мотивації у щоденній роботі над собою.