Logo text

Гравець БК "Запоріжжя" Антон Буц – це яскраво виражений боєць команди, один з небагатьох, хто знаходиться у клубі з моменту його заснування. У цьому сезоні він проводить не так багато ігрового часу, зважаючи на конкуренцію, але у потрібний момент завжди готовий підсилити гру та віддати всього себе на майданчику. Антон Буц тривалий час тримався у лідерах Суперліги Парі-Матч у показнику "+/-", донині зберігаючи високі 45% реалізації кидків з периметру. У четвертій грі півфінальної серії плей-офф з "Київ-Баскетом" Буц отримав місце у стартовій п’ятірці, провівши на майданчику більше 18 хвилин у надважливому матчі за вихід у фінал.

– Антоне, тобі була відведена ключова роль у вирішальній грі “Київ-Баскетом”. Заздалегідь знав, що вийдеш у старті?

– Так, Валерій Миколайович попередив мене ще зранку. Нам важливо було вдало стартувати у тій грі. В першу чергу за рахунок успішних дій у захисті. Ми налаштовувалися лише на перемогу. На жаль, наприкінці матчу вже сил було не так багато, почали більше збиватися на на індивідуальні дії. Вели у ході зустрічі “+7”, а потім у якийсь момент кілька атак не реалізували, морально підсіли і вже понеслися. Багато відкритих кидків не забили через що суперник виявися сильнішим.

– У цьому сезоні тобі часто доводилося штовхатися із більш потужними візаві на твоїй позиції. Комфортно почуваєшся у такій боротьбі?

– Чесно кажучи, комфортно. Я завжди грав на позиції п'ятого номера. Зі своїм зростом працював лише на захист, для мене це головний пріоритет під час гри. Коли я виходжу, то в першу чергу акцентую увагу на захисті. Потім вже можна десь в атаці допомогти. Я знаю, як потрібно захищатись на “лоу-пост”. Для мене габарити не мають великого значення, можу компенсувати це за рахунок самовіддачі. До того ж зараз я ще трохи схуд, а коли в середині сезону була вага понад 120 кілограмів, то взагалі дуже комфортно. Мало хто зможе продавити гравця з такою вагою. Головне, зайняти правильну позицію. Єдине, що важко на підбираннях, бо низького зросту.

– Окрім захисту, непогано допомагаєш команді ще й в нападі. У цьому сезоні показуєш пристойний відсоток реалізації дальніх кидків, що не типово для гравців твоєї позиції.

– У Києві теж пару трьох влучив, завівся. Тренер дав зрозуміти, що від мене теж залежить результат, випустив у старті. Значить я повинен себе проявити. Одразу забив дальній, гра йшла, тому морально був готовий, щоб продовжувати кидати. Для мене це головне, якщо тренер сказав: “Антон, ти можеш кидати”, то у мене одразу з’являється впевненість і високий відсоток.

– Часто доводилося чути різні історії про ваші з тренером взаємовідносини. А як ви насправді ставитеся один до одного?

– У нас чудові взаємовідносини, це чиста правда. Перший рік, коли він прийшов у клуб, я просто вмирав на кожному тренування. Він мене вичитував за все: будь-які дії, слова, таке враження, що я був один на тренуванні. Але зараз вже добре порозумілися, ми знаходимося на одній хвилі. Я навіть можу дозволити собі трохи більше за інших. Мабуть через те, що я тоді все перетерпів.

– Який найприємніший спогад цього сезону тобі спадає на думку прямо зараз?

– Говорили якраз про тренера, думаю він буде читати. На виїзді з “Хіміком” у нас була дуже важка гра. Прямо з останніх сил на морально-вольових ми билися за перемогу. А історія ця про Сироєжкіна. Мене випускає тренер і каже: “Зараз тобі потрібно забрати підбирання!” Я вискочив на майданчик, зайняв позицію, і якимось дивом м’яч відскочив прямо до мене! Я одразу віддаю на Кіндалла, той забиває два очки. Далі я зробив важливе перехоплення на останніх секундах, після чого “Хіміку” вже нічого не світило. Ми перемогли. Ось тоді тренер мене назвав як героя того дитячого фільму про Сироєжкіна. Ще у пам’яті найперше гра, коли ми приймали МБК “Миколаїв”. У тому матчі я віддав з-під кільця на Мироненка і він забив важливу трьоху. Тоді були такі емоції, бо перша гра вдома на новому майданчику, людей чимало прийшло, дуже круто.

– Швидко знайшли порозуміння з легіонерами клубу?

– Вони всі чудові хлопці. Хілл та Холтон – вони більш серйозні, Із Пресслі ми захищаємося разом, атакуємо разом, тобто, п'яті номери, тому постійно контактуємо. Він прикольний, Словом може підтримати або ж підколоти, мене це одразу підбурює на боротьбу, я починаю вмикатись і потім важко зупинитись. Малік теж на позитиві. Усі хлопці легкі у спілкуванні, у колективі немає такого, що вони нас або ми їх сторонимося.

– Присутність на майданчику легіонерів додає тобі впевненості у грі?

– Так, додає. Не те, щоб на майданчику, скоріше у тренувальному процесі. Коли ти захищаєшся проти гравців високого класу, ти й сам піднімаєш свій рівень. Доводиться весь час захищаєшся проти заслонів Хілла, спробуй зупини Трента – у нього перший крок дуже швидкий. І коли потім ти виходиш проти українських гравців, вони не мають таких фізичних даних, то стає легше. Якщо ти вмієш захищатися проти Маліка, то можеш це робити проти будь-кого.

– Твоя дружина теж чудово розуміється на баскетболі, бо в колишньому грала. Зараз поради тобі дає?

– Вона дивиться всі матчі домашні матчі із суддівського столика, бо відповідає за статистику. Після гри я можу просто підійти і поцікавитись: “Женю, що ти скажеш?” Тобто я знаю, що вона мені скаже так, як є. Це буде добре або погано, але вона скаже правду. Дає поради, коли треба було зіграти з більшою агресією, а коли навпаки. Це людина, якій я повністю довіряю та завжди прислуховуюсь.

– Попереду на команду чекає дуже важка бронзова серія... Що ти скажеш з цього приводу?

– Перші дні, коли повернулися з Києва, ми були просто розбиті. Грали весь сезон, завершили регулярний чемпіонат першими і програли... Чесно кажучи, не вірилося. Для нас це було важким ударом. І ми, і тренер, намагалися знайти себе, прийти до тями, налаштуватися. Зараз, коли минуло кілька днів, стало легше. Ми розуміємо, що це не кінець, треба йти далі і грати за медалі. Причому там так само суперник дуже сильний. “Дніпро”, можливо, навіть сильніший за “Київ-Баскет”. Ми вже більш-менш відійшли, немає цього тягаря і постійних думок. Просто це важко психологічно. Ми програли і потім довго їхали в дорозі додому. В автобусі ти лежиш, намагаєшся заснути, закриваєш очі, а перед тобою ця гра. Приїжджаєш додому, але все одно воно не йде з голови. Зараз вже відпустили всі думки і налаштовуємося на бронзову серію.

– Запрошуй всіх вболівальників на матчі “бронзової серії” у Запоріжжі в суботу та понеділок!

– Приходьте, обіцяю, що буде цікаво. Ми не здаємося, будемо битися з подвоєною силою. Нам дуже потрібна ваша підтримка, тому що суперник на нас чекає сильний. Більше людей буде у залі – більш впевнено будемо себе почувати. Від цього залежить наш результат!