Logo text

Новачок БК "Запоріжжя" Володимир Шевченко швидко влився у колектив команди Валерія Плеханова. Отримавши європейський досвід у чемпіонаті Литви, вихованець дніпровської школи баскетболу приєднався до запорізького клубу у найвідповідальніший момент. Попереду – останнє коло Суперліги Парі-Матч та апогей чемпіонату – поєдинки плей-офф. Володимир Шевченко вже довів свою важливість у новому колективі, ставши одним із героїв переможного матчу з южненським "Хіміком". Успішна гра послужила нагодою ближче познайомити наших уболівальників з 24-річним новачком команди.

– Володимире, вперше за всю свою кар'єру ти починав сезон не в Україні. Інтерес до чемпіонату Суперліги Парі-Матч все рівно не зникав?

– Звичайно! За чемпіонатом Суперліги я стежив з перших днів, у цьому сезоні всі команди варті уваги, але найбільше дивився матчів “Дніпра” і “Запоріжжя”. Дніпро – рідне місто для мене, в а Запоріжжі виступають мої друзі, до того ж саме ця команда дуже впевнено стартувала в чемпіонаті. Стежив за матчами онлайн завжди, коли був вільний час.

– Після тривалих років з “Дніпром” ти зважився на серйозний крок – поїхати у європейський чемпіонат до Литви. По-перше, чому прийняв рішення покинути “Дніпро”, і по-друге, твої очікування збіглися з реальністю?

– З'явився варіант поїхати в Європу і я подумав, чому б не спробувати. Кожен гравець мріє пограти на високому рівні з хорошими командами. Поїхав, тому що не завжди така можливість випадає. На жаль, не все так склалося в Литві, як я планував і хотів, але досвід хоч і такий, але він був корисним. Пожити в іншій країні, подивитися як воно у Європі – це теж потрібно спробувати. Я попрацював з іншими тренерами, відчув новий рівень чемпіонату, грав з сильними командами – від такого досвіду не можна було відмовлятися.

– Не догравши сезон у Литві, ти повернувся в Україну і обрав “Запоріжжя”. Чи все-таки “Запоріжжя” обрало тебе?

– Скажу так, тут інтереси збіглися. Головний тренер команди Валерій Миколайович проявив зацікавленість, а мені такий варіант теж був до вподоби. Тому домовилися ми швидко і я повернувся в чемпіонат української Суперліги.

– Але приїхав ти не у кращій фізичній готовності про що говорив і сам на післяматчевих прес-конференціях. Чому так вийшло?

– Тут ви праві, тому що у грудні я практично не мав повноцінних тренувань. Я вже займався обговоренням розірвання контракту, тому, по суті, пропустив півтора місяці. Намагався підтримувати форму в тренажерному залі, бігати, але це зовсім інше. Коли виходиш з ігрового ритму, важко швидко надолужити згаяне.

– Дебютний матч у складі БК “Запоріжжя” одразу проти своєї колишньої команди. “Дніпро” – це підвищена мотивація для тебе тепер?

– Я не думав, що це “Дніпро” і потрібно по-особливому налаштовуватися. Мені хотілося якомога швидше влитися в команду, допомогти у захисті та, як кажуть, не зіпсувати каші. Я зовсім не думав про індивідуальну статистику, лише про гру як і з будь-яким іншим суперником.

– “Дніпро” дав тобі майже все в плані баскетболу. А хто вплинув на твій вибір саме цього виду спорту?

– Вплинули мої батьки, я спочатку навіть не хотів іти на баскетбол, мені імпонував футбол, подобалося у нього грати, як і більшість дітей, мріяв займатися ним професійно. Але, в один чудовий день, батьки порадили мені відвідати секцію з баскетболу. Ось так одного разу сходив і донині займаюся баскетболом.

– Школа баскетболу в Дніпрі дуже багата на таланти. З ким із тепер відомих гравців ти тренувався у час свого становлення, як баскетболіста?

– Коли мене почали підключати до дублю «Дніпра», то займався поруч із такими гравцями як Олексій Лень, Володимир Герун, їх звичайно всі знають і представляти їх не треба. Але якщо говорити в загальному, то я довгий час знаходився в «Дніпрі», тому тренувався практично з усіма, хто виступає там і дотепер. За всі свої баскетбольні навички я безмежно вдячний цьому клубові.

– У тебе чималий досвід виступів у складі збірних України різних вікових категорій. Зіграв у всіх, окрім головної?

– Ну майже. За винятком хіба молодіжної збірної України. Тоді у мене була травма і я не зумів зіграти в офіційних матчах. Два роки тому виступав під керівництвом Валерія Миколайовича у студентській збірній України на Універсіаді, а до цього була кадетська і юніорська національні команди. Залишилася одна, але найголовніша, хоча зараз про це ще не думаю, потрібно багато працювати над собою.

– Минув майже місяць як ти приєднався до складу “Запоріжжя”. Встиг відновити фізичні кондиції?

– Ще в процесі. Поки що не в ідеальних кондиціях, але близький до свого звичного рівня і тих кондицій, у яких себе звично почувати. З кожною грою, з кожним тренуванням набираю. Залишилося останнє коло чемпіонату, тому дуже скоро буду готовий показати свій максимум.

– Значить 17 очок в останньому матчі Суперліги проти южненського “Хіміка” це ще не межа?

– Сподіваюсь, що буде і більше. З кожною грою додаю потроху, це стосується не тільки результативності. Коли є довіра тренера, це стає додатковою мотивацією. Так само і партнери починають більше довіряти, віддавати м'яч. Хочеться вірити, що будуть ще кращі матчі, але головне щоб команда перемагала.

– Які цілі ставиш перед собою на цей сезон?

– Індивідуальних цілей я не ставлю. Хочу допомогти команді завоювати медалі Суперліги. Нинішній чемпіонат відрізняється від попередніх тим, що всі команди рівні. Перед нами стоїть завдання перемагати в кожному матчі. Наша команда прагне медалей, ми хочемо зайняти максимально високе місце.