Logo text

В цьому сезоні склад БК «Запоріжжя-ZOG» оновився наполовину. Хоча нашій команді ще не вдалося відчути смак перемог, але в кожному матчі запорізькі гравці билися відчайдушно і не шкодуючи себе, та поступалися суперникам лише на останніх хвилинах матчів.  Під час сезону прес-служба запорізького клубу ближче познайомить вболівальників з кожним із новачків команди. А розпочати цю серію інтерв’ю ми вирішили з захисника БК «Запоріжжя-ZOG» Андрія Кожемякіна. 20-річний плеймейкер непогано зарекомендував себе ще на передсезонному турнірі у Запоріжжі, а тепер, коли травмувався основний розігруючий команди Павло Буренко, в більшій мірі саме на його плечі лягла відповідальність за побудову гри запорізького колективу. В останніх двох матчах з «Будівельником» та «Черкаськими Мавпами» Андрій Кожем’якін набрав 28 очок, але й зробив чимало втрат. Молодий гравець знає над чим йому працювати і впевнений, у складі баскетбольного клубу «Запоріжжя-ZOG» він неодмінно буде прогресувати. Про життєві моменти, бачення гри та досвід, якого вдалося набути у 20 років, прес-служба БК «Запоріжжя-ZOG» поцікавилися у новачка клубу.

- Андрію, розкажи де ти народився і почав грати у баскетбол?

– Народився у Сумах, там і почав займатися баскетболом у семирічному віці. До нас у школу прийшов тренер та запропонував хлопцям відвідувати баскетбольну секцію. Мені одразу сподобалася ця гра, непогано виходило, я набирав багато очок, був одним з кращих серед своїх ровесників і невдовзі мій перший тренер – Софія Павлівна Давидова перевела мене в старшу групу. Мій тато раніше займався волейболом на професійному рівні, тому в родині швидко прийняли рішення, щоб я грав і розвивався у спортивній секції. Мама ж спортом ніколи не займалася. Також в мене є старший брат Олександр. Він теж спробував себе у баскетболі, але отримав травму і вирішив зав’язати зі спортом. А до мене перші успіхи прийшли на шкільному рівні, коли я поїхав із командою з Шостки – «Імпульс» на всеукраїнські змагання, де ми посіли третє місце.

- Розкажи детальніше, як вдалося потрапити до маріупольського «Азовмаша»?

– Вони проводили збори у Сумах і мій товариш, який раніше грав з наставником маріупольської команди Євгеном Подорваним у «Сумихімпромі», запропонував мені потренуватися з ними. Я зумів проявити себе і залишився в команді. Переїхав до Маріуполя і провів там три сезони. Спочатку грав у юнацькій команді, а потім мене перевели у дубль маріупольського «Азовмашу», який грав у Першій лізі.  Саме тоді я й усвідомив, що все серйозно. Мені дали зрозуміти, що дитячий баскетбол завершився і потрібно ще більше і наполегливіше працювати, для того щоб баскетбол став моєю професією. Через кілька років у команди почалися фінансові проблеми, клуб розформували і я повернувся додому. Не знайшовши команди вище рівнем, один сезон я зіграв у Сумах за місцеву команду Першої Ліги.

- Потім відбувся твій дебют у Суперлізі?

– Так, я поїхав на перегляд до МБК «Миколаїв». Там вже перебували Максим Лук’янов і Богдан Ясиненко, з якими ми разом грали у Маріуполі. В підсумку, всі троє і залишилися у команді. У середньому я проводив 15 хвилин на майданчику за гру. Були у моєму дебютному сезоні у Суперлізі й успішні матчі. Так, у грі з южненським «Хіміком» я набрав 20 очок, з луцьким «Волиньбаскетом» – 26. Наступного сезону моя кар’єра продовжилася у Кременчуці у складі баскетбольного клубу «Кремінь». Там відчував себе комфортно – і колектив був непоганий та й Суми не так далеко, а там моя сім’я і мій рідний дім.

- Тепер ти гравець баскетбольного клубу «Запоріжжя-ZOG». Розкажи, як потрапив до команди?

– Коли я дізнався, що кременчуцький клуб не зможе у новому сезоні грати у Суперлізі, то вирішив шукати нову команду і на початку літа приїхав на перегляд до Запоріжжя. Я знав, що з командою працюватиме Валерій Плеханов, тому дуже хотів стати гравцем цього клубу і працювати під орудою одного з найкращих тренерів країни. На перегляді було багато баскетболістів, мабуть, більше 20-ти. Були й досвідчені, і молодь і тепер тут зібралася хороша команда, як на мене. Суперзірок хоч і немає, але в цьому і є наша сила. Після перегляду я працював з Валерієм Миколайовичем в складі студентської збірної України. Для мене це однозначно безцінний досвід - бути серед найкращих гравців країни приблизно твого віку, тренуватися з ними, це вже дорогого коштує.

- Розкажи, в якому університеті ти навчаєшся і як вдається поєднувати освіту з баскетболом?

– Навчаюсь на IV курсі Сумського державного університету. Чотири роки тому він називався – банківська академія, а тепер СумДу. Навчання дається легко, навіть, незважаючи на те, що багато занять пропускаю через баскетбол. Але мені подобається вчитися. Я і в школі був відмінником, бо завжди намагаюся виконувати все максимально якісно. По-іншому не можна. Тоді краще взагалі не братися за справу, щоб робити абияк.

- Твій нинішній тренер Валерій Плеханов теж максималіст, скажи, важко з ним працювати?

– Я погоджуюсь, він дуже вимогливий, але, навпаки, я вважаю, це прекрасно. Іноді на тренуванні думаєш, що ти вже не можеш, стомився, але він доводить, що це не так і в тебе ще є сили займатися і працювати. Мені подобається, коли багато навантажень, коли є труднощі, адже тоді ти відчуваєш, що ростеш над собою і робиш крок уперед. Я впевнений, що за час співпраці з Валерієм Плехановим, зможу додати в багатьох аспектах гри.

- На який результат націлюєшся разом з БК «Запоріжжя-ZOG» у цьому сезоні?

– Про результат сказати не можу, але точно знаю, що зачепитися в кожному матчі - сто відсотків ми зможемо. У нас багато хлопців із бойовим характером, які не звикли поступатися. Це видно на тренуваннях, а тим більше в іграх. Нам потрібно бути ще більше сконцентрованими, тоді прийдуть і перемоги. У нас немає яскраво виражених лідерів, тому суперники не знають від кого чекати головної небезпеки. Мені дуже сподобалися у домашніх матчах запорізькі вболівальники, підтримка була просто шалена.

- До Запоріжжя ти приїхав сам чи все ж таки взяв із собою кохану дівчину?

– Ні, я зараз не маю коханої дівчини. Правду кажучи, часу на це мало. Майже щодня по два тренування, потім матчі. Коли увечері прийшов, то треба поїсти і прибрати, а якщо є вільні дні, то намагаюся поїхати до батьків у Суми. Або ж навчанню час приділити чи друзів побачити. У Запоріжжі ще не випадало можливості кудись сходити і більш ретельно з ним познайомитись. Саме ж місто мені подобається, хоча й трохи метушливе для мене, адже я звик до більш спокійного ритму життя. 

- Коли ти починав займатися баскетболом, у тебе були кумири в спорті і чи змінилися вони дотепер?

– Коли тільки починав займатися баскетболом, мені подобався Леброн Джеймс. Тоді він тільки починав виступати в НБА. Я слідкував за ним, коли він був ще не такий популярний, як наприклад головна зірка того часу Кобі Брайант. Тепер досі вболіваю за ту команду, де виступає Леброн.

- Зараз багато пишуть про те, як гравці найвищого рівня НБА, навіть Леброн Джеймс та Стефен Каррі, напередодні нового сезону багато тренуються та намагаються набувати нових баскетбольних навичок. Ти переймаєш такий досвід для себе?

– Так, я влітку індивідуально працюю з моїм маріупольським тренером Євгеном Подорваним. Попередні роки я їздив до нього вже у Київ і ми займалися 2-3 тижні. Він показував мені над чим потрібно ще працювати, що вдосконалювати у своїй майстерності. Цього року правда не вийшло, бо він працював з юніорською збірною України, а я – зі студентською. Але, як я вже казав, досвід тренувань під орудою Валерія Плеханова  теж був дуже корисним для мене.

 - І наостанок скажи, яка твоя баскетбольна мрія?

– Моя баскетбольна мрія б збулась, якби я провів хоча б одну гру в Євролізі. Я був би дуже щасливий і остаточно зрозумів, що не дарма обрав для себе баскетбол.

Досьє. Андрій КОЖЕМ'ЯКІН (№ 13)