Logo text

В NBA в кожній команді є зірка навколо якої будують команду – франшизу. Якщо робити аналогію з найвпливовішою баскетбольною лігою світу, то у Запоріжжі таким гравцем вже майже 10 років є Олександр Рибалко. Навколо нього будувалося “Ферро-ЗНТУ”, а після його зникнення, баскетбольний клуб “Запоріжжя”. Навіть у “золоті” часи запорізького баскетболу найкращі американські легіонери визнавали лідерство в команді Олександра Рибалка і за майстерністю, і за баскетбольною мудрістю. Та при наявності такої кількості якісних американських зірок, фахівці на їх тлі теж віддавали належне капітану запоріжців. Олександра неодноразово визнавали кращим українським гравцем Суперліги, він був учасником Матчу всіх Зірок, переможцем конкурсу триочкових кидків та MVP фіналу чотирьох Кубку Суперліги у 2013 році, в якому запорізький капітан востаннє підіймав виграний для міста трофей. 



- Олександре, розкажіть як дитина з невеличкого населеного пункту в Донецькій області змогла стати зіркою в доволі специфічному виді спорту – баскетболі? 

- По-перше, правильний вибір зробили мої батьки. В той час дуже популярним був футбол, але вони зуміли розгледіти, що в баскетболі мені буде комфортніше. По-друге, в той час діти більше часу проводили на вулиці, не було гаджетів та інтернету, тому з великої кількості дітей можна було обрати тих, хто має прагнення та здібності для зайнять певним видом спортом більше за інших. 



- Розкажіть про юнацькі баскетбольні роки. Де починали грати, у кого тренувалися? 

- Моїм першим тренером був Володимир Миколайович Могилко. Почав займатися баскетболом у другому класі. Через рік тренер зрозумів, що я можу грати з більш дорослими дітьми і перевів мене в старшу групу. Щось виходило, щось ні. В підсумку, коли постало питання подальшого навчання, після 11 класу я вступив до Донецького національного університету. Баскетбольної секції там не було. Але пощастило, що в сусідній Дружківці була команда, що виступала в Другій лізі. Мене запросили туди, я дебютував за команду “Асторія-Дружківка”. Саме цей період був визначальним у моєму баскетбольному житті. В останніх матчах сезону доля звела нашу команду із суперниками з Харківського університету внутрішніх справ. Я успішно зіграв у тих поєдинках і їхній тренер запропонував мені грати та навчатися у Харкові. 



- Яких успіхів вдалося досягти в команді університету? 

- У Вищій лізі ми були третіми, вигравали першість Союзу незалежних держав. В 2004 році на першості серед європейських поліцейських, який відбувався у Франції, вдало зіграли у відбірковому турнірі. Але у фінальному етапі я вже не грав, тому що перейшов до “Черкаських Мавп” і почав виступати в чемпіонаті України. 



- Ви одразу стали гравцем основного составу у команді рівня Суперліги чемпіонату України? 

- Тоді баскетбол стрімко йшов уперед, а той фундамент, який закладався ще в дитячо-юнацькій школі, був застарілим. Я багато працював для того щоб грати у такій команді як у Черкасах. Там я провів один рік. Наприкінці сезону прийшов новий тренер Андрій Підковиров. Він не бачив у мені баскетболіста, який здатний допомогти команді в майбутньому, але я йому вдячний, бо на тренуваннях дізнався багато нового і корисного. Потім продовжив кар'єру в БК “Одеса” і відіграв там два сезони. Команду тренував Юрій Селіхов, який знав мене ще за часів виступів у Вищій лізі. Я дуже вдячний цьому наставнику. В Одесі у мене остаточно сформувалися ті якості та знання, які дали змогу потім стабільно виступати на високому рівні. 

- Як баскетбольна доля привела вас до Запоріжжя? 

- Тут також був певний збіг обставин. Через конфлікт інтересів чемпіонат України проводили в двох лігах паралельно. Збільшилася кількість команд, з’явилися нові. Мені зателефонував президент “Ферро-ЗНТУ” і запросив приїхати на перегляд. В результаті, запропонували грати за місцевий клуб. Тренером команди був Кирило Большаков, він теж мене добре знав за поєдинками у Вищій лізі. 



- У запорізькій команді Ви граєте майже 10 років: були яскраві перемоги в кубку України, бронзові медалі в чемпіонаті, який момент став найяскравішим? 

- Подія, яка і досі викликає у мене неймовірне відчуття та спогади – це перший виграний Кубок Суперліги в 2010 році. У моїй кар'єрі це був перший такий трофей. Емоції неможливо передати. Ті, хто був поруч, мене зрозуміють. Коли пролунав фінальний свисток, ніхто не вірив у те, що сталося. 



- На вашу думку, після втрати “Ферро-ЗНТУ”, від’їзду тренера Кирила Большакова, новий баскетбольний клуб “Запоріжжя” зберігає філософію гри, якою вирізнявся “Ферро-ЗНТУ”? 

- Філософія зберігається, але однозначно додається щось нове. Раніше грали інші виконавці, клас гравців у всій лізі був вищим ніж зараз. Нинішні реалії вимагали підлаштовуватися та щось змінювати. Тепер і тренувальний процес відбувається інакше. Хоча тенденції того “Ферро” зберігаються в БК “Запоріжжя”. 



- Вас називають гравцем з високим баскетбольним IQ. Баскетбольна мудрість проявлялася на початку кар'єри чи виявили такі якості вже в Запоріжжі? 

- Ази різнопланової гри заклав в мене перший тренер Володимир Миколайович Могилко. Під час виїзних матчів у нього була така система: всі корисні дії – підбирання, перехоплення у захисті, передачі у нападі, коштували півкопійки. Він все записував, а потім платив. У юному віці ти міг приїхати після матчів з першими заробленими власноруч грошима, це викликало приємні емоції. 



- Тепер нові технології доступу до інформації – інтернет, статистика. На вашу думку, це додає нинішнім гравцям того самого баскетбольного IQ, чи років 10 тому рівень його у гравців був вищим? 

- Тут складно судити. Раніше баскетбол був більш обмежений у діях, все зводилося до елементарних комбінацій. Достатньо було переправити м'яч під кільце високому гравцеві і ніхто не знав, як йому протистояти. Тепер, незалежно від зросту та умінь гравців, можна здвоювати високих, застосовувати різні форми захисту, а отже, можна зробити висновок, що нинішні гравці відзначаються більш високим рівнем баскетбольного IQ ніж це було 10 років тому. 



- Перед стартом у чемпіонаті у Вас народився син Тихон. Чи дійсно він такий тихий і дає вам достатньо часу для сну? 

- Тихон він тільки за ім’ям. Ми сподіваємось, що він не буде тихим, а навпаки, ростиме активною дитиною. Мені б хотілося, щоб потім він реалізував себе у якомусь із видів спорту. 



- У цьому році повертається традиція проведення “Матчу всіх зірок”. Чи плануєте взяти участь у конкурсі триочкових? 

- Дивлячись коли цей конкурс будуть проводити. Якщо ми вестимемо підготовку до важливого матчу в чемпіонаті, тоді й мови не може йти про участь у конкурсах. У мене завжди на першому місці командні цілі. А вже потім Матч всіх зірок і конкурс триочкових. 



- Ви бачите себе у тренерській роботі в якості головного наставника команди Суперліги? 

- Не хочеться забігати наперед, але нічого нереального немає. Покаже все майбутнє. Я ще не знаю, скільки проведу сезонів у чемпіонаті України в якості гравця. Подивлюсь, як буду себе почувати. Всього спрогнозувати не можна, а й сам ніколи не розраховував, що буду грати у Запоріжжі 10 років. 



- У цьому сезоні БК “Запоріжжя” реально на яке місце претендуватиме і якого максимального результату може досягти? 

- Якщо брати регулярний чемпіонат, то будемо боротися за п'яте-шосте місце. А от в плей-офф все може змінитися. Достатньо виграти два матчі в першому раунді і команда посяде мінімум четверте місце. 



- Найближчий матч БК “Запоріжжя” зіграє у чвертьфіналі Кубку України з одним із головних фаворитів турніру київським “Будівельником”. Чи є слабкі сторони у цього суперника? 

- Кожна команда не ідеальна. Якби “Будівельник” був суперклубом, то грав би в Євролізі. У нашому чемпіонаті непереможних команд немає. Задля перемоги нам потрібно застосовувати таку тактику і стратегію, яку суперник не чекає від нас. Ну й може ще один чинник не стане на заваді – прихильне до нас розташування зірок на небі (сміється).