Logo text

Найближчих вихідних стартує третє коло чемпіонату Суперліги Парі-Матч. Напередодні вирішальних матчів прес-служба БК “Запоріжжя-ZOG” поспілкувалася з Антоном Буцом, єдиним гравцем команди, який вигравав золоті медалі чемпіонату України. Антон – вихованець маріупольського “Азовмаша”, з яким у 2010-му році став чемпіоном Суперліги України з баскетболу. Потім у його кар'єрі були запорізький “Авіастар”, "Союзбаскетвугілля" (Шахтарськ), і запорізькі “Ферро-ЗНТУ” та БК “Запоріжжя-ZOG” .

- Антоне, розкажи, як провів новорічні свята?

- Новорічні свята як завжди проводив з родиною. Моя мама, на жаль, приїхати не змогла, а так, традиційно з дружиною. Для нас це сімейне свято, тому не зраджую традиціям.

- БК «Запоріжжя-ZOG» завершив 2016-й рік на шостому місці турнірної таблиці,  попереду вирішальне третє коло чемпіонату. Як ти вважаєш, команді під силу поліпшити позицію перед стадією плей-офф?

- Ми зобов’язані це зробити. В першому колі ми виступили краще, ніж в другому. У другому ж колі програвали в тих матчах, де потрібно було перемагати. Прикра поразка сталася в Миколаєві, де на останній хвилині я міг принести нам перемогу, поступилися вдома «Мавпам» та «Дніпру». Якраз у цих матчах ми втратили необхідні очки, щоб бути вище в турнірній таблиці. Зараз теж буде важко, адже з конкурентами « Миколаєвом» і «БІПОЮ» граємо на виїзді. Для нас це будуть вирішальні поєдинки.

- Найближчий матч в неділю буде з «Дніпром». Якби чемпіонат Суперліги проводився в два кола, то саме з дніпрянами довелося б грати в плей-офф. Вашій команді зараз під силу боротися з цим суперником для потрапляння до наступної наступну стадії турніру?

- Гадаю, що так. Домашня гра з «Дніпром» показала, що вони нам по зубам. На виїзді програли без шансів, бо погано зіграли в захисті. Потім хоч і мали мало часу на роботу над помилками, але швидко зробили висновки, розібрали суперника і билися на рівних. Вважаю, що неділю вже не буде розгромного результату, постараємося провести поєдинок на рівних із суперником.

- Ти був чемпіоном України з баскетболу у складі маріупольського «Азовмаша», про які ще досягнення мрієш?

- В «Азовмаші» я не був ключовим гравцем команди, здебільшого проводив кілька хвилин на майданчику. Тому не відчував, що це моє чемпіонство. Я хочу боротися за медалі, допомагаючи команді більше. Коли ти виходиш, б'єшся, і все залежить від тебе. В «Азовмаші» все вирішували легіонери. Та золота медаль мені дісталася, можна сказати,  «по блату».

- В спортшколі «Азовмаша» вас з Богданом Байдою вважали найперспективнішими. Хто ще навчався тоді з вами і тепер грає на у Суперлізі?

- З нами також навчався Денис Носков. Ми тренувалися і виступали в дублі «Азовмаша» чотири роки. Тепер знову граємо в одному клубі. З Богданом, до речі, хороші друзі. Я радий, що його «Кремінь» нарешті почав перемагати і нашу команду чекає непростий поєдинок з кременчужанами у третьому колі.

- Розкажи про той період кар’єри, коли ти покинув «Азовмаш» і почав виступати в Запоріжжі.

- В останній рік мого контракту з «Азовмашем», там змінили тренера. Ми з Роландасом Ярутісом не дуже ладнали, ще коли він був гравцем, а як став тренером, то все більше ускладнилося. В останньому сезоні я майже не з'являвся на майданчику, навіть на тренуваннях. Все що мені дозволялося – робота у тренажерному залі. Я був наскільки розгублений, що почав думати про завершення кар'єри. Зараз розумію наскільки це було нерозумно, але тоді в 21 рік я серйозно над цим замислювався. Навіть почав шукати варіанти працевлаштування. Був варіант поїхати з друзями в Росію і зайнятися там підприємницькою діяльністю. Саме в той період мені зателефонував товариш Діма Виноградський та запропонував пограти у Запоріжжі, де якраз створювали нову команду. Так я й перебрався в «Авіастар». В перший же сезон ми виграли Кубок України, хоча разом зібралися лише за три тижні до старту чемпіонату. Потім був період кар’єри в Росії, там я остаточно усвідомив вірність свого рішення продовжувати грати в баскетбол.

 - У Запоріжжі ти зустрів свою майбутню дружину, розкажи коли це сталося?

- З Євгенією познайомився, коли починав грати в «Авіастарі». Вона була адміністратором клубу, до речі, наймолодшим в Україні. Вона сиділа на трибунах в палаці спорту «Запоріжалюмінбуд», я вийшов на розминку, ми зустрілися поглядом і між нами одразу щось промайнуло. Почали жити разом, коли я виступав у Волгограді, потім, коли повернулися до Запоріжжя, одружилися.

- У цьому сезоні вона стежить за статистикою в домашніх матчах БК «Запоріжжя-ZOG», після матчів більше критикує чи хвалить?

- Вона вважає, що критика більш дієво впливає на мене, ніж похвала. Вона розбирається в баскетболі, я прислуховуюся до її порад. Я знаю, що вона не буде перебільшувати чи применшувати. Каже як є. Вона спортсменка, займалася баскетболом, грала у Запоріжжі, в Харкові. Потім працювала адміністратором в «Авіастарі», у клубі, в якому я виступав у Волгограді. Вона стояла біля витоків створення тієї команди, займалася документацією.

- У тебе є домашній улюбленець?

- Цілих два! Це собаки породи такса. У нас у кожного по своїй. Руда – Ясінна, і чорна – Брана. Але і це ще не все. Ми живемо поруч з тещею, у неї теж дві собаки. Коли вигулюю їх усіх разом, це дуже весело. Ми серйозно підходимо до цією справи, водимо їх на виставки, займаємося дресурою. Після невдалого матчу, коли повертаюсь додому, то йду на прогулянку з собаками  і так відпускаю весь негатив.

- Які у тебе улюблені місця для прогулянок в Запоріжжі?

- Я обожнюю Хортицю. Влітку мінімум тричі на тиждень та буваю. Коли дружина пропонує поїхати на море, я кажу - Жень, тут чудова річка Дніпро, пляж, Хортиця – більше нічого не треба. Влітку часто ходжу з собаками на Хортицю. Це моє улюблене місце в Запоріжжі.

- У минулому сезоні ти був одним з лідерів БК «Запоріжжя-ZOG», як ти вважаєш, чого тобі не вистачає у нинішньому чемпіонаті, щоб вийти на новий, більш якісний рівень гри?

- Мені треба більше грати на атаку. В цьому сезоні я майже перестав атакувати і брати гру на себе. В команді з'явилися Макс Конате, Паша Буренко, вони більш атакуючі гравці, тому, коли я виходжу на майданчик, сконцентрований на захисних діях. Але, вважаю, що й мені потрібно більше брати гру в атаці на себе, щоб  їх розвантажувати.

- Наскільки важко тобі переносити поразки?

- Я така людина, що дуже важко переживаю програші. В останній грі з Миколаєвом, коли не забив на останній секунді, тиждень не міг прийти в себе. Тоді дружина мені порадила забути ту гру і думати про наступну. Іноді це допомагає, іноді не дуже.

- Коли виступав у «Азовмаші», в одному з інтерв’ю ти називав Ервіна Дадлі як найкращого гравця, проти якого доводилося грати. Минуло сім років, ти змінив свою думку?

- На жаль зараз Суперліга не на тому рівні, як це було за часів моєї кар’єри в «Азовмаші». Легіонерів стало менше, але скажу, що дуже важко грати проти Михайла Анісімова. Він великий, важкий, у нього довгі руки, з ним можна поштовхатися, а це я люблю. А от легіонерів такого рівня як Ервін Дадлі, зважаючи на ситуацію в країні, ми в нашому чемпіонаті побачимо ще не скоро.

 - Як ти вважаєш, якого максимального результату може досягти БК «Запоріжжя-ZOG» у цьому сезоні?

- З нашою командою ми можемо боротися за медалі. Ми показували, що можемо грати на рівних і з «Кривбасом», і з «Дніпром», і з «Хіміком». Все залежить від нас. Плей-офф - це як окремий турнір. Там суперники всерйоз налаштовуються один на одного, дуже ґрунтовно розбирають опонентів, вивчають слабкі місця, як і кого можна обіграти. Якщо в цьому компоненті ми переграємо своїх суперників, то у нас все вийде. Ми маємо хорошу команду. Коли йде гра, нас важко зупинити. Тому, я думаю, все в наших силах. Головне - вірити в себе.