Logo text

Якби в баскетболі нараховували бали за людські якості та чесноти, то Томас Камусакі був би одним з найефективніших гравців у Суперлізі Парі-матч. 23-річний баскетболіст “Запоріжжя-ZOG” – щирий та відвертий співрозмовник, сумлінний спортсмен і вихована людина. Можливо, не найпомітніший на майданчику серед гравців свого клубу, але завжди корисний під час командних дій. Томаса Камусакі якнайкраще характеризує вислів - «боєць невидимого фронту». Прес-служба запорізької команди довідалася більше про найважливіші моменти у житті Томаса Камусакі.

- Томасе, розкажи про свою сім'ю та коли з'явилося бажання грати в баскетбол на професійному рівні?

- Я почав займатися баскетболом у 8 років. До секції мене привів дідусь, щоб я менше часу проводив на вулиці. Спробував – нібито виходило. На той час ми із сім'єю переїхали із рідного Донецька до Мелітополя. Там мешкали батьки моєї мами. Зараз моя сім'я – це також брат і вітчим. Брату – 14 років. Спочатку він захоплювався футболом, але зараз йому більше до вподоби бойові види єдиноборств. Першим кроком до професійної кар'єри в баскетболі для мене був переїзд до київського спортивного ліцею. Мені було 13, тому батьки довго думали, відпускати мене туди чи ні, але все ж таки дозволили втілювати мою мрію. Тоді у тому ліцеї навчалося багато гравців нинішньої Суперліги. Там, наприклад, познайомився із Максом Конате. Я тренувався у команді БК “Київ” гравців 93-го року народження. Для нас проводили по два тренування на день, тому часу ходити на заняття встигав не завжди. Тоді і розпочалося моє становлення як професійного баскетболіста. 

- Розкажи, як і коли почав грати у баскетбол в Запоріжжі.

- Після завершення школи мені запропонували вступити до Запорізького національного технічного університету і виступати за дубль “Ферро-ЗНТУ”. Я погодився. У нас був дуже гарний тренер Олексій Рева. Ми показували непогані результати. Перемагали БК “Київ”, коли там виступали Бобров та Отверченко. Було це у Миколаєві під час фінальної стадії турніру дублерів. Потім мене почали залучати в першу команду “Ферро-ЗНТУ”. Мій дебют у Суперлізі відбувся приблизно три роки та припав на гру із БК “Донецьком”. Я тоді зробив 8 підбирань і заробив два очки. Після цього Кирило Большаков почав надавати мені більше ігрового часу на майданчику.

- За кар'єру тобі довелося пограти на всіх позиціях, починаючи із першого номера – і до п'ятого. Як ти вважаєш, це були вимушені експерименти тренера чи твоя манера гри дозволяє закривати будь-яку позицію на майданчику?

- Можливо це пов'язано із тим, що я граю більше у захисті, чіпляюсь за м'ячі. Не все правда виходить. Мені подобається приносити користь команді не тільки в плані набраних очок, а більше на самовіддачі. Десь зробити підбирання на чужому щиті, м'яч із ауту дістати – такі моменти надихають команду і глядачів. Був сезон, коли у нас в команді катастрофічно не вистачало “високих” гравців. Тренер спробував поставити мене на позицію четвертого номеру. Я зіграв, ми перемогли вдома “Дніпроазот” і “Будівельник”. І після цього відіграв майже весь чемпіонат на позиції четвертого номера. Так, я програю в зрості та фізиці майже всім 4-им номерам, але в плані бажання, захисних дій, завжди борюсь до останнього.

- В цьому сезоні ти незмінний гравець стартової п'ятірки. Напевно приємно бути в команді топ-чемпіонату, основним?

- Так, приємно. Єдине що тренер дає час, а я не завжди його виправдовую. Треба працювати над собою. Про це говорять і тренер, і президент, і я сам це розумію. Над захистом особливо. А те, що зі виходжу зі старту – це приємно. Я довго йшов до цього, сильно хотів і тепер приємно грати в такій команді.

- Передивляєшся ігри за участю команди,  як працюєш над власними помилками?

- Матчі переглядаю, особливо якщо у грі є провальні моменти з моєї сторони – десь пропустив гравця або програв підбирання, міг кинути, але не зробив це. Я переглядаю такі епізоди і намагаюся на тренуванні більше уваги приділяти цим компонентам.

- Чи виникають проблеми в психологічному плані після того як на майданчику провів невдалий відрізок, зробив якісь помилки?

- Особливо важко в психологічному плані було раніше. Якщо робив помилки, дуже сильно на них зациклювався. Важко було грати далі, тому що здавалося, що я там щось нереальне зробив, завдав невиправної шкоди команді. Зараз, якщо зробив якусь помилку, швидко намагаюся аналізувати, заспокоююся, і за допомогою корисних дій для своїх партнерів, повертаюся в гру. На майданчику одразу намагаюся віддати пас або зробити підбір, щоб відчути впевненість. І коли партнери це відчувають, ти теж автоматично почуваєшся переконливіше.

- Розкажи про своє особисте життя. Твоя дівчина теж спортсменка, як ви познайомились?

- Ми знайомі з Лізою вже три роки. Спочатку просто спілкувалися, а тепер вже майже рік як у нас серйозні стосунки. Зараз вже живемо разом. За рахунок того, що ми давно знаємо один одного, ніяких притирань у нас не було. Нещодавно я зробив їй пропозицію, так що навесні зіграємо весілля.

Як робив пропозицію, це було по-особливому?

- Це було влітку. У звичайний день я пішов у ювелірку і купив обручку. Сказав, що піду до магазину та повернуся. Ліза дуже любить «кіндери», тому я зробив справжній «кіндер сюрприз». Коли знайшла обручку, розтанула і сказала - «так». Ми вирішили одружитися наприкінці квітня наступного року. Якраз сезон у Суперлізі завершиться, вона закінчить університет і відгуляємо весілля. 

- А ти приходиш підтримати її під час турнірів із художньої гімнастики?

- Ліза мені не дозволяє. Я намагався, запитував, але вона наполягає, що не треба. Хоча сама приходить на всі наші домашні матчі, виїзні поєдинки дивиться онлайн. Останнім часом дуже переживає за наш команду. Наприклад, коли я зателефонував їй після матчу з «Миколаєвом», вона була дуже сильно засмучена. Для Лізи це теж був стрес. У неї і батьки почали дивитися баскетбол, знайомі. Тому така сім'я у нас, спортивна.

- Яку останню книгу прочитав?

- Обожнюю фантастику. Наприклад, книги із серії «Сталкер». Улюблена тематика. Я поринаю в інший світ. Іще романи ??Дмитра Глуховського - «Метро 2033, 2034, 2035». Про те як люди опустилися в метро та існують там. Зараз читаю останню книгу з цієї серії. Подобається також філософія митця Ошо. Такі книги, допомагають розуміти важливі речі. Колись захоплювався психологією. Ходив з блокнотом і записував, стежив за людьми, як хто поводиться на вулиці. Якийсь час читав такі книги безперервно. У мене була дипломна робота на тему: «Психологія і мотивація в професійному спорті». Але без практики, все це втрачає сенс. Якщо ти заглиблюєшся, розумієш прочитане, то треба застосовувати це на практиці. Зараз вже кинув цю справу.

- Про що мріє Томас Камусакі?

- Зараз мої мрії пов’язані із достатком та благополуччям родини. Сім'я, близькі, робота, яка приносила б задоволення і тримала поруч із сім’єю. Ну і звісно що бажаю самоствердитися в спорті. Показати все, на що здатен. Тому, намагаюсь постійно вдосконалюватися, щоб приносити більше користі команді.

- На якому місці ти бачиш команду по завершенні сезону?

- Хотілося б зайняти якнайвище місце у турнірній таблиці. У нас  боєздатний колектив, злагоджена команда. Поза тренуваннями ми теж багато спілкуємося у повсякденному житті, допомагаємо один одному. Підтримую дружні зв’язки із Максом Конате. Ми знайомі ще із часів навчання у Києві. Ходимо в гості, радимо один одному якісь фільми. У нас в клубі дуже хороша атмосфера. Більш досвідчені  гравці – Олександр Рибалко, Станіслав Овдєєнко, Яша Змітрович, вони підказують нам, що і як потрібно робити на майданчику. Такого немає – що робиш неправильно і всі мовчать. Також хочу подякувати спонсорам і всім, хто допомагає щоб клуб існував. Величезна подяка  вболівальникам за те, що вони підтримують команду не тільки в домашніх матчах, а й на виїзді. Якщо ми всі й надалі будемо триматися на одній хвилі, то досягнемо високих результатів.