Офіційний сайт баскетбольного клуба ЗАПОРІЖЖЯ

Новости

Євген Ісаков: «Моя дружина та діти — українці, я втомився бути далеко від них»

Лічені дні залишилися до старту чоловічої баскетбольної Суперліги України. Баскетбольний клуб «Запоріжжя» увійшов у завершальну стадію підготовки. У цьому сезоні командою керує новий головний тренер Євген Ісаков. Цікавість його постаті в тому, що він представник неукраїнської школи баскетболу. В нашій країні Євген Володимирович працює лише кілька років, але вже встиг проявити себе і тут.

Новий керманич БК «Запоріжжя» у великому інтерв'ю телеканалу МТМ відверто розповів про свій шлях у баскетболі та рішення залишитися працювати в Україні під час війни.

— Євгене Володимировичу, скажіть, будь ласка, коли ви відчули, що пов'яжете своє життя зі спортом і саме з баскетболом?

— Це було дуже давно. Я в баскетболі з 8 років, тому все моє життя — це баскетбол.

— До скількох років ви грали, які трофеї здобували?

— Я з Казахстану, тому майже вся моя кар'єра пов'язана з цією країною. Крім багаторазового чемпіонства Казахстану, ще є бронзові медалі Азіатських ігор. У мене був досвід і за кордоном. Як гравець, я вважаю, що досягнув усього, що зміг, граючи за збірну Казахстану. Закінчив кар'єру гравця десь у 35 років, і вже майже 10 років я треную.

— З чого починалася ваша тренерська кар'єра?

— Починав я в Атирау в баскетбольному клубі «Барси Атирау», де закінчував кар'єру гравця і там же починав як асистент. Наступний клуб — «Каспій» з Актау, де я продовжив як асистент, а згодом мені запропонували його очолити — це був перший досвід головним тренером. Далі мене запросили в збірну Казахстану асистентом. Її тоді очолювали іноземці, і для мене було престижно там працювати. Після цього був великий крок — робота асистентом у БК «Астана», який змагався на найвищому європейському рівні, де я працював із колегами югославської школи.

— Чим відрізняється європейський та азійський баскетбол?

— Казахстан — це мікс. На чемпіонаті Азії ми завжди були як представники європейської школи. Тому мені ближчий європейський баскетбол, але зараз подобається міксувати його з американською школою, студентським баскетболом. Є дуже багато цікавих ідей, які ще у нас не сильно популярні, але вже використовуються в тій же Євролізі.

— З якими цілями ви йшли тренувати БК «Запоріжжя»?

— У мене лишилися амбіції. Є відчуття, що в минулому сезоні мені не дали поставити крапку, тому зараз маю мотивацію дограти до кінця і показати, на що здатний я як тренер і на що здатна команда.

— Чи є у вас свій тренерський почерк?

— Кожен новий сезон — це постійний прогрес і пошук удосконалення. Зараз у Суперлізі всі команди плюс-мінус однакові за складами. Перемагати буде та команда, яка проявить більше волі до перемоги. Важливий момент — командна хімія. Ми зараз якраз працюємо над тим, щоб побудувати внутрішню атмосферу, яка допоможе проявити командний дух.

— Ви прихильник суворої дисципліни чи даєте свободу імпровізувати на майданчику?

— Я вважаю, що все має бути збалансованим. Не можна бути надто деспотичним тренером і надто тиснути на гравців, але й не можна бути надто м'яким — має бути середина.

— Капітан Антон Буц сказав, що гравцям з вами комфортно і ви — «як ковток свіжого повітря у грі».

— У нас багато змін, і хлопцям трохи важко, бо вони звикли до звичних для них схем. Те, що я намагаюся впровадити — це сучасні трендові методи. Це їх цікавить, бо це щось нове, але водночас складне.

— Чому американські легіонери на майданчику більш розкуті за наших хлопців?

— Я працював влітку з дітьми в академії в Києві і зрозумів причину — дуже велика різниця у підході до виховання баскетболістів. Різниця не у фізичних навичках, а переважно в ментальних (психологія, дисципліна). Американцю не треба казати йти потренувати кидок — він сам знає свої недоліки і піде працювати самостійно. Наших хлопців, на жаль, постійно треба спонукати до додаткової роботи.

— Чому ви продовжуєте під час війни знаходитися в Україні, а не працюєте в Казахстані?

— Це більш сімейне. Моя дружина та діти — українці. Живемо в Україні, і я втомився бути далеко від них. Якщо чесно, я не маю бажання вертатися і працювати там.

— Ваша мрія як людини і мета як тренера на цей сезон?

— Моя мрія, напевно, як у всіх українців — щоб закінчилась війна і все було добре. Мета ж на сезон — перемагати в кожній окремій грі, бо кожна гра важлива.