Капітан "Запоріжжя" у розмові з OBOZ.UA під час Media Slam розповів про життя за 30 км від фронту та відповів на інші питання.
– Ну, що я можу сказати... У плані баскетболу в Запоріжжі все добре: у нас комфортна зала, хороші умови для тренувань, тренажерний зал. У цьому плані все є. Але, звісно, пригнічує, що іноді цілодобово тривають тривоги. Через це наші легіонери трохи підварені.
А я вже за 4 роки звик, по мені це не сильно б'є, до того ж я ще живу на віддалі від центру міста, є можливість виспатися. Але іноді буває, коли багато залітає "Шахедів", тоді і тренування у нас скасовують, і всі сидять в укриттях.
А так – все добре, тренуємося. Єдине, не вийшло якоюсь мірою виконати те, що ми планували в першій половині сезону. Ми думали, що будемо вище місцем, але маємо, те, що маємо – травми, хвороби, вічно у нас щось не так. Але сподівалися, що пошумимо в плейоф. "Київ-Баскет" – хороша команда, тренер Дмитро Забірченко мені дуже подобається, хлопці всі талановиті, є командна робота, все добре, але в нас теж є свої сильні сторони, ми будемо намагатися їх використовувати, а там подивимося.
– А у вас які сильні сторони?
– У нас швидкий прорив, ми біжимо добре. І якщо у нас добре зіграє Ліщина і наші легіонери, то ми можемо дуже добре виглядати.
– В останньому матчі регулярного сезону проти "Дніпра" тренер киян Дмитро Забірченко жалівся, що у них коротка лава запасних порівняно з дніпрянами. А якщо порівнювати з вами?
– У нього ще дуже непогана лава запасних, тому що у нас тренер використовує в ротації людей 6-7. На тренуваннях я бачу, як вони діють, як відчувають гру, але щось поки що в іграх не виходить у них.
– Ну так, із тих міст, де дозволили грати, Запоріжжя розташоване найближче до лінії фронту.
– Так, ми сподівалися, що більше матчів проведемо вдома. А так половина номінально домашніх ігор у нас у Дніпрі. Хоча за тривогами це приблизно те ж саме. Але в Дніпрі мені теж подобається, зал уже як рідний, а місцеві приходять за нас уболівати, тож гріх скаржитися.
– Я знаю, що ви з Дружківки.
– Так, як і головний тренер "Київ-Баскет".
– Часто бували вдома після початку повномасштабного вторгнення? Хтось із рідних там ще залишається?
– Маму я перевіз десь 8-9 місяців тому, і вже тоді там було сумно. А зараз у нашому під'їзді залишилася одна жінка, у якої ключі від усіх квартир. Вона там ходить, зачиняє вікна після прильотів і розповідає, що там уже, звісно, страшно – пересуваєшся ти тільки з під'їзду в під'їзд, тому що дрони залітають, шукають військових, не знаходять і б'ють по цивільних. Ну, коротше, сумно, як і скрізь у прифронтових містах. Уже всі повиїжджали, хто куди – у Харків, Одесу, Запоріжжя.
А я одразу мамі сказав: коли вони підійдуть до Костянтинівки, то треба їхати, бо вже і близько, і потім дороги можуть бути перекриті. А вона у мене людина з цукровим діабетом, така пишна, з собакою і багато іншого скарбу. І поки це все перевезеш... Тому я кажу, давай, мамо, заздалегідь усе це зробимо.
Я поселив її в центрі Запоріжжя, тому що спочатку план був такий: я після тренувань буду в неї залишатися і відпочивати. Але щоразу, коли я в неї вдома буваю ввечері, дуже гучно. Ну, поки що її все влаштовує, знайшла багато нових друзів у Запоріжжі, вона в мене така комунікабельна людина, до церкви ходить, освоюється.
– А наскільки в таких умовах, під час війни, потрібен баскетбол загалом і чемпіонат України зокрема? Яке це має значення?
– Знаєте, я вважаю, що це все одно якась розрада для людей. Начебто зберігати ілюзію нормального життя, коли навколо нас коїться чорті-що. Плюс ще збірні, які треба виставляти. І десь хлопцям потрібна практика. Ось подивіться: Сушкін, Бублик, інші пацани заграли вже під час повномасштабної війни. І зараз вони у збірній, тому процес не повинен зупинятися. Це моя думка. І дякую, звісно, що в нас є можливість займатися своєю улюбленою справою.
Але порівняно з довоєнним рівень баскетболу трохи знизився, тому що виїхало багато людей, багато молоді – десь до 20 років – покинули Україну і шукають якісь команди в Європі. Плюс я ще працюю з дітьми у себе в Запоріжжі. І ось набрав групу, у тебе є люди, ти їх тренуєш, а потім раз – і роз'їхалися – в Португалію, Іспанію та інші країни. А тобі залишилося 4-5 людей, і ти знову збираєш.
– Вас не кликали за кордон?
– Так, ні, я вже старий, напевно (сміється). На початку війни в мене була можливість виїхати в Техас – там би коровам хвости крутив. Але я вирішив, що залишаюся. Просто так вийшло, що ми з дружиною весь час збирали гроші на будинок. Купили будинок у Запоріжжі і якраз розпочалося повномасштабне вторгнення. І вже ніби своє...
ЗАП
КИЇ
РІВ
