Logo text

Кращого снайпера БК «Запоріжжя» за підсумками минулого сезону, розшукуємо в тренажерному залі ПС «ЗАБ». Саме там, вже після основного тренування команди в ігровому залі, Станіслав, в гордій самоті, підтягує свої фізичні кондиції перед виїзною серією проти таких команд як «Політехнік» (Харків) та «Кремінь» (Кременчук).

- Народився в Запоріжжі, - починає розмову Станіслав Овдєєнко. - Спочатку закінчив фізико-математичну гімназію № 28, а потім і радіоприладобудівний факультет ЗНТУ.

- А коли ви вперше потрапили на баскетбольну тренування, чи згадуєте першого тренера?

- Справа була в п'ятому класі. Так вийшло, що наша сім'я переїхала з Жовтневого (Олександрівського) в Орджонікідзевський (Вознесенівський) район. Стали ми мешкати в районі цирку. Тому займатися плаванням, як раніше, в «Спартаку», я вже не міг. А найближчим від нового місця проживання є спорткомплекс «Будівельник». Якраз там дітей навчав баскетболу однокурсник матері - Петро Павлович Драган. У свою групу, якщо чесно, він мене не взяв. Але в іншій групі моїм першим тренером став Георгій Миколайович Школовий.

Незважаючи на пристойні навантаження в фізико-математичній школі, мені вдавалося поєднувати навчання і тренування. Відверто кажучи, в шкільні роки навіть і не думав, що стану професійним спортсменом. Намагався лише добре вчитися, паралельно займаючись баскетболом. Коли ж потрапив до першої команду, під час навчання в університеті, ось тоді серйозно і задумався про кар'єру в професійному баскетболі.

Баскетбол привчає дітей до дисципліни і загартовує характер

- Якраз зараз в ДЮСШ-12 набирають в баскетбольну секцію юнаків і дівчат 2004 року народження та молодше. Поділіться досвідом, чим саме допомагають заняття баскетболом в шкільні роки?

- Азам баскетболу якраз я і сам навчався в ДЮСШ-12. Заняття цим видом спорту не тільки привчає до дисципліни, а й загартовує характер. В цілому ж, баскетбол відкриває інший світ і нові можливості. Після того, як Запорізьку обласну федерацію баскетболу очолив Валерій Елькінсон, можливості для розвитку запорізьких дітей в цьому виді спорту тільки розширюються. Тим більше, що повертаються обличчям до баскетболу також представники обласної та міської влади. А мер Запоріжжя Володимир Буряк особисто був присутній під час стартового матчу Суперліги Парі-Матч проти одеської «Біпи».

Сподіваюся, що за підтримки влади і соціально відповідального бізнесу, запорізькі діти отримають повний комплекс послуг: починаючи від духовного і фізичного розвитку, і закінчуючи наявністю професійної баскетбольної команди, яка дозволить їм досягти успіху вже в дорослому житті. Приміром, зараз саме баскетбол повністю взуває, одягає і годує мою сім'ю. Приносячи мені ще й величезне задоволення, так як займаюся я в цьому житті улюбленою справою.

 Через терни до зірок

- Власне, переходимо тепер до етапів вашої професійної кар'єри.

- Після вступу до  ЗНТУ - грав за «Ферро-2», з часом же мене перевели і в першу команду. У сезоні 2001-2002 років вона називалася «Ферро-Яблуко». У ролі спонсора тоді виступала однойменна партія, керівництво якої поставило нам завдання - вихід в Суперлігу. Однак ми змогли зайняти лише третє місце у Вищій лізі чемпіонату України.

На цьому, власне, партійне фінансування і закінчилося. Своє плече баскетболу підставляють в Запорізькому національному технічному університеті, команда перейменовується в «Ферро-ЗНТУ». Колектив наш тоді в основному складався з місцевих студентів. Найвищі досягнення у Вищій лізі - це п'яте місце сезону 2002-2003 років, і шосте місце сезону 2005-2006 років.

- І раптом один з вітчизняних олігархів приймає рішення долучитися до баскетболу - створюється Українська баскетбольна ліга. Які зміни відбулися в клубі, починаючи з сезону 2008-2009 років?

- Перше, що запам'яталося - це професіоналізм! Рівень баскетболу піднявся до небувалих висот. Досягти цього за рахунок одних студентів було б неможливо. Змінилася і система тренувань. Приїхали американці, з'явилися в команді і досвідчені гравці. Власне, тоді я остаточно переконався: спорт - це професія. А не просто хобі, яке приносить задоволення.

- Перед початком сезону 2009-2010 років найсильніші баскетбольні клуби країни знову об'єднуються в Суперлігу. За його підсумками «Ферро-ЗНТУ» завойовує «бронзу» і стає володарем Кубка України. Ці досягнення і зараз залишаються найвищими в вашій професійній кар'єрі.

- Про цей сезоні я завжди згадую з душевною теплотою. По-перше, ностальгую за тією атмосферою, яка панувала в команді. Оскільки між гравцями склалися доброзичливі, дружні стосунки. За нашу команду, під керівництвом Кирила Большакова, тоді виступали американці Кевін Тіггс, Чарльз Томас, Вінсент Хантер, а також білоруси - Георгій Кондрусевич і Сергій Чаріков. Всі ми тоді настільки здружилися, що  разом проводили час як на самому тренуванні, так і після нього. Пригадується й та підтримка, яка здійснювалася по відношенню один до одного. Незалежно від того, українець ти чи американець, сидиш на лавці чи гравець основи.

Ті оберти, які набрала команда, подобаалися і запорізьким уболівальникам. Все це за підсумками нашої важкої праці на тренуваннях і з боку навіть здавалося, що ми, як-би, граємося в баскетбол. Наші офіційні матчі перетворювалися на справжні шоу, в яких переважали елементи видовищного і швидкого баскетболу. Так що той сезон стоїть осібно в моєму житті.

- Але за підсумками сезону роз'їхалися не тільки ті американські легіонери, а згодом і ви покинули клуб в пошуках більшої ігрової практики. Можливо, шкодуєте, що вирішили тоді так, адже вам пропонували залишитися в Запоріжжі?

- Не шкодую, так як це моє обдумане рішення. Хотілося розвиватися, отримувати більше хвилин на майданчику. Та й просто морально тисне, коли матч за матчем чимало ігрового часу ти просто сидиш на лавці. Розуміючи при цьому, що ти можеш грати, демонструючи належний рівень на тренуваннях. Але в іграх тобі довіряють менше. Адже в американських легіонерів вкладені великі гроші, і від них вимагають відпрацьовувати високі контракти. Мені ж хотілося грати, розвиватися, набиратися досвіду. Спочатку я пограв в Білорусі, потім в Івано-Франківську, Кіровограді (Кропивницькому) та Дніпродзержинську (Кам'янському). Набрався необхідного досвіду. Вдалося попрацювати з цікавими гравцями і тренерами. У кожного з них своя родзинка. В кінцевому підсумку дізнався багато нового про баскетбол. Розумієте, коли знаходишся в одній команді - все відбувається по накатаній схемі, в плані розіграшу комбінацій і тренерського бачення гри. А ось коли ти в різних командах - то бачиш зовсім інші підходи. І в голові у тебе як би з'являється об'ємна картина баскетболу.

 Патріот України і Запоріжжя

- В «Говерлі» ви пограли під керівництвом Євгена Мурзіна. Хотілося б попрацювати під його керівництвом уже в таборі національної збірної України?

- Тут справа навіть не в особистості тренера. Особливо, якщо ти є патріотом своєї країни. Гадаю, що кожен з гравців БК «Запоріжжя», якщо випаде така можливість, із задоволенням приєднається до тренувального табору національної збірної України з баскетболу. І я не виняток, але поки що все виклики проходять повз.

- До речі, про патріотизм. У Дніпродзержинську ви грали з козацьким чубом. У зв'язку з чим і коли виникла така ідея, і чому потім зголили чуб?

- Думки про це у мене виникали ще в дитинстві. Адже наша запорізька земля просякнута духом свободи. Цікавлюся історією рідного краю. Багато читаю про запорізьких козаків і про старий Олександрівськ. Тому в інших містах мені не вистачало Запоріжжя. Ось я і вирішив зробити так, щоб невелика частина Запоріжжя завжди була зі мною. А козацький чуб використовувався як символ. Коли ж повернувся до Запоріжжя, на Хортиці відбулася остання фотосесія з чубом і в вишиванці. Коли ж увечері приїхали додому - збрили чуба.

- У продовження теми про Дніпродзержинськ. У цьому місті автобуси з нашими баскетболістами та вболівальниками потрапляли в різні інциденти з місцевими фанатами. Чи справді в цьому місті живуть настільки «суворі мужики»?

- Так, мужики там дійсно суворі! Причому їх можна зрозуміти. Дніпродзержинськ - це таке заводське місто. І всі вболівальники працюють на цих промислових підприємствах, отримуючи мізерні зарплати. А приходячи на баскетбол - хочуть отримувати якісь розрядку і приємні емоції. Але виходило так, що команда «ДніпроАЗОТ» не входила в число лідерів Суперліги. Тому до гостей там вболівальники дійсно налаштовані агресивно. Хоча не завжди вони були доброзичливі і по відношенню до своїх місцевих гравців. Якщо бачать, що ти викладаєшся на майданчику - то підтримують тебе. Але якщо помічають, що хтось із гравців відбуває номер - на його адресу з трибун лунають неприємні висловлювання.

 

(далі буде)