Антон Буц: Баскетбол допомагає психологічно розвантажитися
Форвард БК "Запоріжжя" Антон Буц – найдосвідченіший гравець команди цього сезону. Вихованець БК "Азовмаш" приєднався до запорізького клубу саме у той час, коли починалася війна. Тоді встиг пограти за дубль "Ферро-ЗНТУ" у Вищій лізі, а на початку 2015-го року після від'їзду легіонерів був переведений до основного складу команди, яка продовжила свою історію вже під назвою БК "Запоріжжя". Ситуація повторилася знову. Під час повномасштабного вторгнення Антон Буц знову повертається до Запоріжжя, щоб допомогти місцевій команді зберегти клуб та продовжити виступ у Суперлізі. Повернення виявилося ефектним та ефективним – у стартовому матчі сезону форвард запоріжців оформив вражаючий і, навіть, історичний дабл-дабл, здобув місце у символічний збірній туру та встановив новий рекорд ефективності сезону.
– Антоне, вітаємо з початком сезону. Твоє повернення у Суперлігу вийшло справді яскравим – у двох матчах дабл-дабл, один з яких назавжди увійде в історію Суперліги, бо набирали понад 20 очок і підбирань всього троє гравців в українському чемпіонаті. Очікував від себе такого старту?
– Якщо чесно – ні. Встановити рекорд звісно приємно, проте треба й розуміти – зібрати 21 підбирання – це не просто бути сильнішим за когось на своїй позиції, необхідно, щоб і партнери допомогли, і склалося певне везіння. Якщо ще й врахувати, що на підготовку до цього сезону я мав приблизно півтора місяці, такого старту, звісно, від себе не очікував. Бо до цього від початку війни я навіть у зал не заходив. Знаєте, коли рівень чемпіонату став набагато нижчим, мені комфортніше грати саме в таких умовах. Це нагадує ту ж Вищу лігу, бо немає таких на твоїй позиції таких гравців, які просто вигризають все під кільцем. Сподіваюся, що продовжу в тому ж дусі. У нас скоро якраз матчі з "Говерлою" та "БІПою", тож подивимося, як буду виглядати у наступних іграх.
– Розкажи, де застала тебе війна?
– Перші дні війни пам'ятаю добре. Ми готувалися з командою у себе у Хмельницькому. Відчувалася певна тривожність, бо там теж були легіонери, яким зі Штатів постійно писали – виїжджайте з України, бо там буде повномасштабна війна. Вони поїхали. Я до останнього не вірив, що таке взагалі може статися. Зранку прокинувся – літають ракети, люди у паніці, ніхто не знає, що робити. Я був якраз з Олександром Бартоломєєвим – вихованцем запорізького баскетболу. Поки клуб шукав йому квартиру, він тимчасово жив у мене. Добре, що ми були вдвох. Так якось простіше було сприймати те, що відбувалося. Клуб поставився з повним розумінням до ситуації, власниця квартири так само – сказала грошей за оренду не візьму, живіть тут. Потім як з'явилася можливість поїхати – вирушив до дружини у Запоріжжя.
– Євгенія й зараз залишається у Запоріжжі? Як ви переживаєте всі ці вибухи вже у нашому місті?
– Так, вона залишається тут, працює у спортшколі. "Прильоти" – насправді це психологічно важко. Бо все це затягнулося і з плином часу накопичується втома та виснаженість. Ми відчували щось подібне у 2014 році, коли виїжджали з містечка Шахтарськ у Донецькій області. Їхали повз блок-пости, чули обстріли, не розуміли до чого тут ДНР. У Запоріжжі ми мешкаємо поза містом у будинку в Запорізькому районі. Вибухи чуємо, але тут набагато спокійніше. Одного разу правда "прилетіло" і в нашому населеному пункті. У мене сарайчик біля будинку зі старими вікнами – вони повилітали від вибухової хвилі. Довелося вставляти. Коли їдеш по місту – боляче дивитися на понівечені багатоповерхівки і розумієш, що це відбувається просто з тобою. Ми з дружиною їздимо в один із пунктів, де зустрічають та реєструють тимчасових переселенців. Допомагаємо там. Коли говориш з цими людьми, вислуховуєш їхні проблеми, іноді взагалі "накриває" дуже сильно.
– Як вам вдається влаштовувати тренувальний процес команди, коли обстріли міста фактично щодня?
– Іноді буває прийшов на тренування, розім'явся, тут починається тривога – і ти прямуєш в укриття. Сидиш там півгодини. Звісно, це заважає, але я скажу, що спорт і баскетбол – це головна відрада під час війни. Коли приходиш на тренування, забуваєш, що відбувається навколо. Саме у залі вдається психологічна розвантажуватись.
– Ти вчився у Маріупольському державному університеті, виховувався у школі "Азовмаша", грав за дубль, у першій команді, отримував навіть золоті медалі Суперліги. Маріуполь для тебе не чуже місто. Що відчував, коли його просто стирали з лиця землі...
– Коли ми зустрічали у тому пункті переселенців з Маріуполя, я постійно питав у людей про ситуацію у місті. Ви ж розумієте, звідти виїхало багато людей, але є й такі, хто залишився і живе там прямо зараз. Це сумно. Коли я бачив ті жахливі кадри зруйнованого міста, різні фото та відео – це суцільний жах. Я гуляв тими вулицями, знаю, де та який парк у Маріуполі знаходиться. Там минули мої кращі роки. Я ж приїхав туди з Дружківки ще школярем. Пройшов шлях від дитячого до дорослого баскетболу, отримував якийсь час у першій команді, їздив з нею на міжнародні збори. То був дійсно чудовий період у житті. Більше такого не було, та, мабуть, уже й не буде.
– Ти грав у Запоріжжі в тому сезоні, коли в Україні розпочалася війна, чемпіонат був без легіонерів та серйозно впав рівень. Зараз історія для тебе повторилася, тільки тепер Антон Буц – це найдосвідченіший гравець команди, як тоді, наприклад, Олександр Рибалко.
– Я коли приїхав в 2014 році з Шахтарська до Запоріжжя, то приєднався до команди Вищої ліги, яку тренував Єгор Большаков. З ним свого часу встигли пограти ще разом, тому він мені допоміг. Потім, коли настали часи фінансової скрути, приєднався до першої команди "Ферро-ЗНТУ". На жаль, клуб припинив своє існування, але ми продовжили грати у складі БК "Запоріжжя", де було багато місцевих гравців та молодь. А щодо Олександра Рибалка, то це, мабуть, найрозумніший гравець, з яким мені доводилося бути в одній команді. Скільки живу, стільки й захоплююсь ним. Коли зустрічаю його десь у залі, завжди кажу – йди до мене, обійму тебе. Дуже поважаю його.
– У цьому сезоні вже саме на тебе покладені функції лідера і ти повинен бути для всіх прикладом на майданчику та вчителем і товаришем поза його межами. Відчув на собі цю відповідальність?
– Звісно. У нас багато молодих гравців. Їм справді важко. Вони тільки грали у Першій лізі, причому були там не серед лідерів, а тепер одразу Суперліга. Намагаюся донести, що це вже не дитячий баскетбол, тут інші швидкості, інтенсивність, рівень прийняття рішень. Саме через це у нас так багато втрат у стартових матчах сезону. Ті, хто вже має досвід – підказуємо молодим. Їм треба час. Вони ж нещодавно тільки випустилися зі школи. У будь-якому разі треба час для набуття досвіду. Для них – навпаки чудовий шанс зарекомендувати себе на такому рівні. У нас, наприклад, у такому віці його не було. Поки що у команді є певний дисонанс між передньою і задньою лініями. У грі багато залежить від перших номерів – довести м'яч, вчасно віддати передачу. Хтось не справляється з психологічним тиском, через це не вдавалося влучити просто у порожнє кільце. Це не просто нестача досвіду, це його повна відсутність. Але нічого, ми всі підтримуємо один одного.
– Ви стартували з перемоги над "Черкаськими Мавпами", потім була програна гра "Київ-Баскету" і, мабуть, головне протистояння першого "баблу" зі "Старим Луцьком". Як вважаєш, чого не вистачило команді у матчі з прямим конкурентом?
– Вважаю, що нам не вистачило концентрації у захисті. Ми знали, що у них є лідери, намагалися їх закривати, але Прозапаса, наприклад, чомусь недооцінили. Сама наша гра вона була далека від ідеалу, тому довелося грати і проти них, і проти самих себе. У них склад зіграний, вони добре знають можливості один одного, в цьому плані теж відчувалася перевага. А ще – важко, коли тобі влучають три "трьохи" поспіль. Можливо, нам варто було побудувати гру через пресинг, це був третій матч "баблу", у них багато вікових гравців. Можна було спробувати за рахунок цього зіграти. З іншого боку випустити спочатку молодь, щоб гравці основної п'ятірки зберегли сили – на заключні хвилини – теж ризик. Тому склалося вже як склалося. Знаю точно – вони нам по силам. Просто через власні помилки ми програли у тому матчі.
– Наскільки складно особисто тобі проводити матчі у "баблі" день за днем?
– Грати три матчі поспіль було дуже важко. Першу гру провів добре, ми перемогли. Після матчу у нас вечеря з командою і сон. Зранку, коли прокидаєшся, то вже скоро знову грати, а у тебе все тіло болить. Навіть ривок зробити складно. Формат "баблів" – це дійсно важко, брехати не буду. Зіграти всі матчі на одному рівні з такою ротацією як у нас просто неможливо. Роман Морозов молодший за мене на 10 років, але він теж говорить, що після двох ігор на третю неймовірно важко виходити і грати на своєму рівні. Все це на якихось нереальних морально-вольових якостях треба робити.
– У цих матчах ми побачили, що ти змінив імідж. Чому вирішив ходити з вусами та чи означає це щось для тебе?
– Просто хотілося чогось нового, вирішив залишити вуса. Приїхав на матчі з вусами, відіграв з "Черкаськими Мавпами", набрав 20 + 21 і мені одразу почали писати та жартувати, що вуса – фартові. Ніби-то треба залишати їх і грати з ними й далі. Тому збривати поки не збираюся. Перевіримо.
– Головне завдання перед командою у цьому сезоні – зберегти клуб. А які завдання та цілі ти ставиш особисто перед собою?
– Я намагаюся повністю віддаватися грі, але при цьому отримувати задоволення від баскетболу та передавати досвід молодим гравцям. Ось це мої головні цілі та завдання на цей сезон. А ще – довести собі, що я можу грати на цьому рівні. І грати – добре. У перших матчах заділ зроблено, тепер намагатимусь у кожній грі Суперліги оформлювати дабл-дабл. Тільки так наша команда може зачепитися за щось у цьому сезоні. Якщо ще й я не набиратиму очки та підбирання, то нам взагалі буде дуже важко розраховувати на перемогу. Я розумію, що на моїй позиції можу конкурувати з гравцями усіх клубів. Бо раніше мені було некомфортно грати у Суперлізі на позиції 5-го номера, тому що зросту мені просто не вистачало. Зараз немає гравців по 215 сантиметрів, габаритних і досвідчених, відповідно, потрібно бути одним з кращих та прагнути саме цього.
Антон БУЦ (№ 2)
Народився 13 травня 1988 року в Дружківці.
Перший тренер - Вячеслав Кривошєєв.
Закінчив Маріупольський державний університет.
Грав за команди БК «Азовмаш», БК «Запоріжжя», БК «Ферро-ЗНТУ», БК «Авіастар», БК «Хмельницький», БК «Дружківка», БК «Кривбас».
ЗАП
РІВ
КРИ
МАВ
ДНІ
