Logo text

Другий сезон поспіль у ростері БК "Запоріжжя" є легіонер із Литви. Антанас Удрас представляє країну зі славетними традиціями, де баскетбол, без сумніву, спорт №1. В останніх матчах української Суперліги Антанас Удрас був справжнім лідером команди, демонстрував ті якості, які допомогли БК "Запоріжжя" здобути важливі перемоги над конкурентами. Прес-служба клубу поспілкувалася з представником литовської школи баскетболу.

– Антанасе, ти народився у країні, де баскетбол – це дійсно спорт №1. У дитинстві, хто вплинув на твій вибір займатися баскетболом?

– Моя старша сестра займалася баскетболом, батько їздив дивитися на її матчі та брав мене з собою. Поруч з нашою домівкою теж був майданчик, ми часто там грали. Потім, у 8-річному віці я потрапив до дитячої школи. У Литві баскетбол на шкільному рівні дуже розвинений. Там 3 дивізіони, багато матчів, серйозний рівень для молодих спортсменів.

– Розкажи більше про кар'єру в школі та університеті. Яких успіхів досягав?

– Я ніколи не був у збірних, тому що покоління гравців моєї вікової категорії 1992 року народження було надзвичайно сильним. Ви навіть не уявляєте, яка там конкуренція. Саме те покоління гравців принесло Литві справжніх зірок баскетболу, яку виграли чемпіонат світу та Європи. Наприклад, Йонас Валанчюнас вчився зі мною в академії. Пробитися було важко, конкурувати також. Я виступав у різних дивізіонах, ми з командою підвищувалися у класі, але по-справжньому видатних досягнень у мене не було.

– За молодими литовськими гравцями пильно стежать тренери та агенти, які шукають таланти для можливої кар'єри в НБА. Чи не було пропозицій поїхати навчатися у коледж до США?

– Були такі пропозиції. Навіть мої друзі, які вже навчалися у США, кликали мене туди. Але у 16 років я вже підписав перший професійний контракт та вирішив зосередитися на кар'єрі у "Летувос Ритас".

– Литовська школа баскетболу дуже сильна, має свої традиції та цінується у всьому світі. Розкажи, у чому її особливості та секрети?

– Все пішло від таких великих гравців як Арвідас Сабоніс, Шарунас Марчюльоніс, Рімас Куртінайтіс, Вальдемарас Хомічюс. Потім вони стали тренерами та виховували нове покоління. На їхньому прикладі з'являлися нові зірки. Це принесло цілу систему. Всі фанатично підтримували баскетбол та залишалися усередині країни. Баскетбол став головним видом спорту в Литві. Щодо інфраструктури, то вона серйозно почала розвиватися лише останні 10 років. Але майданчиків на вулиці вистачало й до цього. Багато хто облаштовував їх сам. Діти бачили, як на вулицях постійно хтось тренується і хотіли займатися баскетболом самі. Це була гордість – займатися баскетболом.

– У яких умовах та в якій родині ти зростав?

– У мене 3 сестри, батьки вже вийшли на пенсію, тому не працюють. Росли ми у звичайний умовах. Оскільки усі сестри – старші, вони раніше покинули домівку. У кожної вже є власна сім'я. Професійно баскетболом не займався ніхто, але грати любили всі. Мама ще в школі виступала, тато міг пограти з друзями після роботи. У нас у Литві є сімейні змагання з баскетболу 3х3, пам'ятаю, як там виступала наша родина. Я тоді був зовсім юний, тому в команді грали тато, мамо і дві сестри.

– Коли тобі надійшла пропозиція приїхати до України у склад БК "Запоріжжя", то, вочевидь, ти радився з Аурімасом Маяускасом. Що він говорив та як взагалі тобі наша країна?

– Аурімас сказав приємні слова про команду, про внутрішню хімію, про тренерський штаб та умови для тренувань. Також відзначив, що тут зібрані гравці, які голодні до перемог та завжди намагаються досягати позитивного результату. І навіть маючи ростер середнього рівня, команда набагато сильніша за клуби з кращими фінансовими можливостями. Ваше місто хоч і невелике, але для баскетболу та нормального життя тут є все. Раніше я чув різні думки про Україну. Говорили, коли приїдеш сюди, то будеш шокований. Насправді, це не так. Приблизно такою Україну я собі й уявляв. А взагалі, Україна нагадує мені Литву 15-річної давнини.

– Як тобі допомогло те, що у тренерському штабі БК "Запоріжжя" працює фахівець з Литви?

– Це сильно полегшує життя. У команді є людина, яка з твоєї країни, яка може пояснити детально рідною мовою всі тонкощі тренувального процесу та вимоги особисто до мене.

– Окрім баскетболу 5х5, ти граєш ще й 3х3. Яка роль цього виду спорту в твоєму житті?

– У Литві достатньо розвинений баскетбол 3х3. Це олімпійський вид спорту, якому теж приділяють увагу. У нас багато професійних клубів, мені неодноразово пропонували грати на високому рівні у баскетбол 3х3. Проте я обрав класичний вид. Після сезону залюбки граю у 3х3. У нас у Литві багато різних комерційних турнірів з призовим фондом. Там можна й форму можна підтримувати, і заробляти. Цього літа я теж брав участь у таких змаганнях.

– Рівень українського чемпіонату перевершив твої очікування? Чи все ж таки той досвід у литовській LKL-лізі загартував тебе до бойових та важких матчів у кожному турі?

– Рівень високий, це правда. Вже після того, як я підписав контракт із клубом, то бачив, кого беруть інші команди Суперліги. В Україні зібрані сильні гравці з різних країн світу. Кожен матч важкий, від цього вся ліга стає дедалі сильнішою. Литовський чемпіонат має схожість з українським. Тут та само велика увага приділяються скаутингу. Команди детально вивчають одна одну, готують комбінації, розбирають сильні та слабкі сторони суперника. У минулому сезоні я грав у чемпіонаті Ісландії, там такого не було. Якщо українська Суперліга буде прогресувати й далі, то може наздогнати або навіть стати сильнішою за литовський чемпіонат. Принаймні, "Прометей", "Будівельник" та "Київ-Баскет" готові боротися за медалі у LKL вже зараз.

– Як швидко тобі вдалося знайти спільну мову з іншими легіонерами та українськими гравцями БК "Запоріжжя"?

– У колективі хороші хлопці. Є взаєморозуміння, повага один до одного, потрібна хімія між гравцями. Ми можемо зібратися разом у вільний час, сходити в кафе. Усі розуміють англійську, іноді говоримо й російською. Немає проблем з комунікацією.

– В останніх матчах БК "Запоріжжя" ти був одним із кращих у команді, демонструував лідерські якості. З чим це пов'язуєш?

– Коли Еван Максвелл покинув команду, ми всі розуміли, що кожен має взяти на себе більше. Фокусувалися на цьому. Я завжди намагаюся підходити до матчів максимально сконцентрованим. Не важливо, скільки хвилин я отримую, буду старатися допомогти команді та виконати всі установки.

– Як гадаєш, чи є в тебе проблеми з емоційною стабільністю? Бували такі матчі, коли ти забивав штрафні – 5/5, а бували й такі, коли 0/5. Але при цьому, наприклад, у матчі з "Кривбасом" ти був близьким до дабл-даблу.

– Складне питання. Однозначно відповіси не можу. Баскетбол – не найпростіша гра. Під час матчу ти тримаєш у голові багато різних факторів. Іноді мені треба виконати один поганий кидок, щоб далі відчути гру краще. Іноді навпаки. Як і всі гравці, я намагаюсь не зациклюватись на одному епізоді. Гра триває далі. Під час матчу аналізувати свої дії не варто. Єдине можу сказати, що в плані емоційної стабільності буду намагатися виглядати краще.

– Як проводиш вільний час у Запоріжжі, коли він з'являється?

– Більшість часу проводжу вдома – відпочиваю та відновлююся. Можу щось приготувати, моя улюблена страва – холодний литовський борщ. Також дивлюся матчі, серіали. Коли є вільний час у всієї команди, можемо разом сходити у сауну.

– У Литві не часто можна зустріти людину твого покоління, яка знає російську мову. Де ти її вчив?

– Моє рідне місто – Вільнюс, там проживає багато росіян та поляків. Всі наші сусіди були литовцями, але говорили російською. У школі я її не вчив. Тому призвичаївся до неї через оточення. На побутовому рівні у загальному розумію про що йде мова, коли говорять російською.

– Як у Литві ставляться до загрози з боку сусідньої імперії?

– Литовці ставляться з великою симпатією до України. Зараз тема можливого вторгнення Росії в Україну болюча й для мого народу також. Я отримую багато повідомлень від близьких, які запитують про ситуацію в Україні, як тут почувають себе люди. Литовці чудово розуміють українців, тому що мали таку ж небезпеку. Навіть зараз є ймовірність такого сценарію у нас, тобто, тиску з боку Росії. Литва вже проходила період натягнутих взаємовідносин з країною-агресором, тому ми висловлюємо Україні лише підтримку.  

– Як ставляться твої рідні до цієї ситуації та що рекомендують дипломатичні служби Литви?

– У Литві показують гіршу картину, ніж є насправді. У новинах постійно говорять про загрозу. Але позиція всієї моєї родини, що не можна повністю довіряти ЗМІ. Я своїми очима бачу, що тут відбувається. У Запоріжжі абсолютно мирне життя, нічого не змінилося. Звісно, батьки все одно занепокоєні, але я їм постійно кажу, що тут все спокійно.

– Як виховувати молодь, щоб вона не дивилася у бік Росії? Чи ти сам слухаєш їхню музику та дивишся фільми?

– Особисто я намагаюся не змішувати політику та культуру. Я дивлюся матчі ліги ВТБ з російським коментарем, бо розумію цю мову. Я виріс в оточенні, де говорили російською, так склалося історично. Мене оточували хороші люди, всі ставилися до нашої родини з повагою, і ми відповідали взаємністю. У Литві так само є багато людей, які не сприймають нічого російського. Бо російська мова - це мова окупації. Щодо молоді, то нове покоління майже не чує російської мови, тому це питання просто не актуальне для них та і все. Литва пройшла важкі періоди стосунків із Росією. Але ми вже давно частина Європи. У країні залишається близько 10% російськомовного населення. Більшість литовців прекрасно розуміють рівень російської пропаганди та його наслідки. І те, що весь російськомовний культурний простір – це гарна обгортка, пронизана пропагандою, але у будь-який момент політичні сили цієї країни готові завдати шкоди будь-якому народу.