Легіонер БК "Запоріжжя" Дейшон Френсіс є одним з найяскравіших гравців української Суперліги Windrose. Вибуховий та стрибучий американець неоднарозово потрапляв до п'ятірки кращих гравців тижня Суперліги, а його блок-шоти та данки багато разів були прикрасою оглядів кращих моментів тижня. Також Дейшон встановив рекорд сезону за кількістю підбирань на чужому щиті – 9 у матчі з "Кривбасом". Стільки ж має Дмитро Скапінцев з "Київ-Баскета" зі зростом більше на 23 сантиметри. Прес-служба БК "Запоріжжя" поспілкувалася з американським захисником команди Дейшоном Френсісом, розпитавши його про інші рекорди та періоди кар'єри.
– Дейшоне, перед сезоном ти говорив, що в Україні будеш створювати баскетбольне шоу та радувати запорізьких уболівальників яскравими хайлайтами. У студентській лізі в Америці в тебе теж було багато таких матчів?
– Університетський та професійний баскетбол порівнювати не доцільно. У коледжі баскетбол був іншим – менш вдумливим, швидким, тому хайлайтів там було набагато більше через хаотичні рішення або дії. У професійному баскетболі якісний хайлайт – це наслідок розумної гри та командного захисту. Повірте, у цьому сезоні ви ще побачите яскраві моменти на майданчику у моєму виконанні.
– З твоїх фото в інстаграм стає зрозуміло, що кар'єра у школі та університеті була дуже насиченою. Розкажи про найбільш визначні перемоги та особисті досягнення на тому рівні.
– У вищій школі, де я навчався, тренером був Джек Кіфер. Він працював з моменту створення школи у 1980-му році та виховав не одне покоління гравців НБА, серед яких Майк Конлі, Грег Оден та інші. Це була дійсно хороша школа, тренери завжди приділяли увагу деталям, фундаментально ставилися до розвитку молодих гравців. В Індіані, де я вчився, рівень змагань серед вищих шкіл і саме ставлення до системи баскетболу приблизно таке ж, як і до університетського. Головні перемоги особисто для мене були саме у коледжі. Коли ми грали у другому дивізіоні NCAA, нашу команду, як новачка, ставили до числа аутсайдерів. Але у підсумку ми посіли високе 6 місце і зуміли створити кілька гучних сенсацій. У коледжі я вигравав титул "новачка року", ставав найрезультативнішим гравцем сезону. Але насправді часу радіти чи святкувати якось не було. Ми одразу перемикалися на нові змагання, багато тренувалися і грали. Зараз я дійсно ціную свій час. Намагаюся отримувати задоволення від того, що я роблю тут і зараз, в якій країні граю та хто мої партнери по команді.
– В Америці багато популярних видів спорту. Баскетбол ти одразу обрав як пріоритетний для себе? Здається, ти міг би мати шанси в американському футболі, наприклад, на позиції корнербека.
– Я завжди мріяв стати професійним гравцем саме з американського футболу. У вищій школі поєднував баскетбол та футбол. Нас було кілька таких хлопців. В один момент тренер з баскетболу нам заявив – якщо травмуєтесь у футболі, до мене більше не приходьте. Я добре запам'ятав ті слова. Згодом, повністю сфокусував свою кар'єру на заняттях з баскетболу. Якщо чесно, то я й досі мрію зіграти в американський футбол на професійному рівні. У школі також займався легкою атлетикою, моя спеціалізація – біг на довгі дистанції.
– У тебе велика родина та чи були серед родичів професійні спортсмени?
– Я щасливий від того, що у мене є тато і мама. Вони багато працювали, щоб у нас із сестрою було все необхідне для життя. Мої батьки вже разом понад 30 років. У нас ніхто професійно спортом не займався. Я – перший. Молодша сестра любила спорт на аматорському рівні, для неї то було як хобі. Зараз вона вступила на перший курс медичного університету. Мама працює у фармакологічній компанії, батько – менеджер в одній з компаній, що займається кондиціонерами. Я дуже вдячний батькам. Вони зробили все, щоб моя мрія – стати професійним спортсменом, здійснилася.
– Ти часто посміхаєшся, постійно жартуєш. Від кого успадкував свою веселу вдачу та характер?
– Мій батько – дуже серйозна людина. Побачити посмішку на його обличчі просто неможливо. А от сестра, мама та я – завжди на позитиві. Постійно жартуємо, розповідаємо історії, у нас неймовірна енергія, коли ми всі разом. Батько іноді себе ледь стримує. Він злиться через те, що ми такі "несерйозні".
– Як ти провів новорічні свята та чи є у твоїй родині якісь особливі традиції у новорічні дні?
– Різдво завжди було нашим найбільшим сімейним святом. Напередодні всі збиралися разом, сідали зі стіл, святкували. О 12-ій годині обов'язково будили всіх, хто раптом вже ліг спати. Далі розпаковуємо подарунки та продовжуємо святкувати.
Новий рік зазвичай проводжу у компанії друзів. У цей день я підбиваю підсумки, загадую все найкраще, визначаю цілі на наступний рік. Цьогоріч не було можливості провести свято у колі родини, тому зібралися разом з Ясіном Джозефом та Анатанасом Удрасом. Трохи посиділи, відсвяткували.
– Ти часто ділишся у соцмережах фотографіями своєї доньки. Розкажи про неї.
– Моя донька – це моя головна мотивація. 7 жовтня їй виповнився рік, ім'я – Хейло. Я все роблю заради неї. Це – рушійна мотивація всього мого життя. Сподіваюся, що коли вона подорослішає, то зрозуміє, чому ми не були разом у цей час.
– Коли виступав у Європі, ти сам собі готував їжу чи за звичкою користувався фастфудом? І взагалі, яка кухня тобі подобається і чи встиг познайомитися з українською?
– На сніданок зазвичай просто фрукти, не звик їсти зранку. Дуже люблю салати та пасту – їх можу їсти кілька разів на день. У Запоріжжі харчуюся в основному в закладах, які поруч з палацом спорту "Юність". Також можу замовити додому піцу. Вдома готую зрідка.
У США для нас цікавий більше сам процес приготування. Всі разом на кухні щось роблять, нарізають, спілкуються. Там для мене готувала дівчина або мама і я звик до цього, тому в Запоріжжі просто замовляю готову їжу. У Німеччині та Фінляндії поруч таких закладів як тут не було. Тому часто готував яєчню, курку, пасту, млинці. А взагалі моє коронне блюдо в Америці – це такос.
– У Запоріжжі ти зробив собі кілька нових татуювань. У тебе майже все тіло в татуюваннях, де багато різних написів. Розкажи, що вони означають для тебе?
– Татуювання – це мистецтво. Усі вони мають особливий сенс для мене. Ці цитати або вирази символізують те, що супроводжувало мене у житті. Наприклад, на руці є надпис "віра" – це на честь моєї бабусі, яка завжди вселяла віру, говорила, що не завжди буде так, як ти хочеш, але треба вірити і тоді це приведе до успіху. Також є згадка про мого близького друга, який помер у молодому віці. На руці у мене є його ініціали під німбом. Він теж грав у баскетбол. Є силует мого міста Індіанаполіс, де слова про те, що це завжди мій дім, де б я не був. Татуювання стосуються моєї родини, є ініціали та дата народження доньки. Також можна знайти цитати з Біблії та мотиваційні речі.
– Перед тим як їхати в Україну, ти радився з кимось з американських гравців, які вже виступали у Суперлізі?
– Я спілкувався з Майком Кеффі, питав, як американцям живеться в Україні. Потім поговорив з нашим тренером Станіславом Овдєєнко і зрозумів, що мені тут буде комфортно грати. Завжди, коли я їду до іншої країни, то маю розуміти, що моє оточення буде з людей, які є професіоналами та водночас володіють хорошими якостями.
– Ти згадав про Майка Кеффі, він, до речі, теж виступав у складі "Запоріжжя" під 5 номером. Ти розумів, що від гравця з таким номером у цьому сезоні будуть великі очікування?
– Це ніяк не пов'язано з тим, що 5-й номер був у Майка. Так збіглося. Я теж давно граю під цим номером. Є історія, після якої я обрав собі назавжди цю цифру. Моя близька подруга грала в NCAA, у неї був 5-й номер. Коли я грав за Техаський університет, я був шокований, коли дізнався про те, що вона вкоротила собі віку. Для мене це була дуже велика втрата. Я був далеко від неї, на відстані це справило велике враження. З того часу я граю під 5-м номером. Це у пам'ять про неї.
– У Європі ти грав у Ліхтенштейні, Німеччині, Грузії та Фінляндії. Український чемпіонат – найсильніший у твоїй кар'єрі?
– Найвищий рівень був у G-Лізі, але там я грав недовго. У Європі, без сумніву, найвищий рівень в Україні. Тут є багато гравців, які виступали в НБА. Це завжди показник високого рівня. Всі команди непоступливі, габаритні, кожна грає лише на перемогу. Українська Суперліга назавжди залишиться важливим періодом моєї кар'єри.
– Вже скоро в Україні буде Матч зірок Суперліги. Хотілося б у ньому взяти участь і чи були у твоєму житті події такого рівня або статусу?
– У європейських чемпіонатах, де я грав, таких матчів не проводили. А от в університеті щось подібне влаштовували. Зрозуміло, що я брав участь у слем-данк контестах. У жодному з них я не програвав. Тому, якщо мене оберуть на данк контест тут в Україні, я підготую щось дуже цікаве для глядачів.
– У тебе на рахунку рекорд чемпіонату за підбираннями на чужому щиті в одному матчі – 9 у грі з "Кривбасом". Стільки ж у Дмитра Скапінцева з "Київ-Баскета", який вищий на 23 сантиметри. Як тобі вдається конкурувати з центровими та чи слідкуєш за такими рекордами взагалі?
– Це все мій стрибок. В Америці ми називаємо його подвійний стрибок. Наприклад, дуже сильний у цьому Зайон Уільямсон – коли всі інші лише готуються вистрибнути, він уже забирає м'яч. Внаслідок максимально швидкого другого стрибка вдається забирати багато підбирань. За рекордами особисто я ніколи не слідкую. Моє завдання – підготуватися до наступного матчу та вдало тренуватися.
– Як працюється з молодим тренером? Чи отримав корисні знання та досвід і які саме?
– Мені подобається, що наш тренер намагається витиснути максимум із кожного гравця. Він прагне до того, щоб всі були кращою версією самих себе. На кожному наступному тренуванні ти повинен бути сильнішим, ніж на попередньому. Для кожного є свій стандарт, нижче якого гравець не може опускатися. І для всіх ця межа різна. Іноді на тренуванні тренер може не свиснути фол на мені, щоб я пробивався далі, долав труднощі та грав ще краще, попри всі перешкоди. Також великий плюс у тому, що між гравцями та тренером гарні стосунки і комунікація на всіх рівнях. Ми спілкуємося на будь-які теми, ми чуємо один одного, ми не соромимося питати, а нам – пояснювати. Тренери більш дорослого покоління не приділяють цьому фактору багато уваги. Вони ставлять лише свої вимоги для роботи.
– Половина дистанції у регулярному чемпіонаті позаду – з якими надіями та очікуваннями ти підходиш до другої частини сезону?
– У першій частині сезону відбувався процес звикання до ліги, суперників, партнерів по команді, рівня контакту. Друга частина значно важливіша. Тепер вже треба показувати свій рівень та вирішувати завдання. Зараз я почуваюся чудово, під час паузи залікував травму гомілкостопа, тому знов зможу викладатися на всі 100%. Про очікування на заключні два кола говорити не хочеться. Давайте зачекаємо завершення сезону, нехай результати говорять самі за себе.
ВИЗИТІВКА ГРАВЦЯ. Дейшон Френсіс №5
Народився 26 січня 1996 року в м. Індіанаполіс (США).
Вищу та баскетбольну освіту отримав у трьох університетах – Вісконсина, коледжі Мідленда та Техаському, що розташований у м.Одеса (штат Техас, США).
Європейську кар’єру розпочав у сезоні 2018/19 в чемпіонаті Ліхтенштейну. Там Френсіс захищав кольори БК «Арантія Лярошет», де в 24 матчах чемпіонату набирав у середньому 26,4 очка, 9,4 підбирання та 4,8 передачі.
У позаминулому сезоні Дейшон встиг зіграти декілька матчів у Лізі розвитку НБА за БК «Ріо Гранде Воллей Вайпер», а потім виступав у Грузії в складі БК «Мега». У минулому сезоні американський скорер грав у чемпіонаті Фінляндії за БК «Нокія», де у 18 матчах чемпіонату набирав у середньому 17,4 очка, 6,3 підбирання та 3,1 передачі за 32 хвилини.
Зріст - 195 см.
Вага - 95 кг
ЗАП
РІВ
КРИ
МАВ
ДНІ
