У другій частині інтерв'ю з головним тренером БК "Запоріжжя" йдеться про дебютну перемогу Станіслава Овдєєнка на чолі клубу, довіру до молодих гравців, а також найважливіші компоненти у грі команди, які треба покращувати.
– Станіславе Володимировичу, крім основних обов’язків головного тренера, на Ваших плечах лежало відповідальне завдання – створити сприятливий та дружній мікроклімат у команді. Чи задоволені комунікацією всередині колективу?
– Так, задоволений. У цьому компоненті у нас все в порядку. Ми провели велику роботу ще до підписання контрактів. Коли були впевнені, що ось цей гравець за своїми баскетбольними навичками, досвідом, людськими характеристиками нам підходить, то ми його беремо. Розмовляли з агентами гравців, попередніми тренерами, навіть намагалися знайти партнерів по команді та тих, хто грав проти цього баскетболіста. Ось коли всі ці фактори нас задовольняли, тоді підписували контракт. Важливо знати, як веде себе гравець, коли команда поступається, коли веде в рахунку, коли він травмований. Потенційно всі ситуації, з якими можемо зіштовхнутися. Я скажу, що ми вгадали з усіма гравцями. Вони дійсно партнери, товариші, всі хочуть перемагати, бути краще, допомагати один одному, не думаючи про власну статистику. Створення цієї атмосфери – довготривалий процес. Він залежить не тільки від головного тренера або помічника. Більше навіть від самих гравців та обставин, які вибудовуються навколо команди. Я бачу комунікацію, усі намагаються після невдалого матчу зіграти набагато краще, не шукають винних, прагнуть виправитися самі. Це важливо.
– Багаті клуби можуть собі дозволити тренерський штаб та допоміжний персонал кількісно більшій, ніж гравців у команді. У кожного своя роль у певному напрямку. Оскільки у нашого клубу такого немає, то доводиться бути спеціалістом у різних поєднаннях. Вам, окрім ролі головного тренера, які ще функції доводиться виконувати?
– Усі мої обов’язки – хороша школа життя. Це великий привілей, коли є багато функцій, вся відповідальність лежить на тобі, ти повинен робити все максимально добре. Це дисциплінує та розвиває ментально. Я сприймаю це з великою вдячністю. Влітку проводив багато перемовин, якими, можливо, не мав займатися саме я. Але це потрібний досвід. Тепер я розумію більше для себе. Є багато моментів, пов’язаних з плануванням – від звичайного тренувального процесу на тиждень або місяць, до визначення ролі для гравця на конкретний матч або весь сезон. Багато баскетбольних питань, пов’язаних з психологією. Важливо відчувати стан кожного гравця своєї команди, спілкуватися, надавати допомогу не тільки з ігрової точки зору.
– Команда розпочала чемпіонат із 4 поразок поспіль. Пригадайте свої емоції після першої перемоги в сезоні над "Черкаськими Мавпами".
– Після першої перемоги настало велике полегшення. Навіть не радість від перемоги, а емоція полегшення. Ми провели непоганий передсезонний відрізок, вигравали у сильних команд, провели достатню кількість матчів. Особливо важко було легіонерам, які прибули якраз напередодні контрольних ігор, а ми вже вимагали результату від них. Вони зізнавалися, що для декого це була найважча "передсезонка" у кар’єрі. Коли почалися офіційні матчі, то календар нам підготував важкий сюрприз. Ми грали виключно на виїзді з топовими командами – "Прометеєм", "Дніпром", "Харківськими Соколами", які стали відкриттям першого кола. Потім був ще й "Будівельник" вдома. Ми розуміли, щоб перемогти, треба докласти надзусиль. Ми старалися, боролися, але результату не було. Це спричиняло психологічний тиск, забирало впевненість. Тому перемога над "Черкаськими Мавпами" була, як ковток свіжого повітря. Це означало, що ми все робимо правильно – вибудовуємо стратегію, наш захист, гру в нападі. Гравцям так само потрібна була ця перемога, аби відчувати себе більш розкуто та сміливо.
– У Суперлізі дуже виснажливий календар, а ростер у нашої команди – один з найменших у Суперлізі. Втрата лише одного гравця основи на довгий час може коштувати навіть потрапляння до плей-оф. Ви ставите завдання команді перемогти у кожному матчі чи зі стратегічної точки зору всього сезону можете поберегти когось з лідерів?
– У професійному спорті результат стоїть на першому місці. Я не кажу, що ми будь-якою ціною маємо перемагати у кожному матчі. Ми прагнемо цього, докладаємо зусиль, детально розбираємо кожного суперника. Так само й не потрібно створювати тепличні умови для гравців. Наприклад, дати молодому баскетболісту 30 хвилин ігрового часу та чекати, а раптом він "вистрілить". Усе відбувається у здоровій конкуренції. У нас у команді є 12 гравців, місць на майданчику – 5. Ми дивимося у майбутнє, звісно, немає такого, щоб досвідчених гравців "заганяли" на майданчику, бо обернеться це нам непотрібною травмою. Треба мати оптимальний баланс. Дати гравцеві відчути впевненість, щоб він приносив користь, але водночас – був повністю здоровим та зберігав хорошу форму.
– Коли було голосування в інстаграм-сторінці нашого клубу за звання MVP матчу БК "Запоріжжя" – БК "Харківські Соколи", Ви теж до нього долучилися і віддали свій голос за Івана Міхєєва. Це був момент психології?
– Не знаю, чи бачив сам Іван Міхєєв. Це той гравець, якому не вистачає зовсім трохи, щоб вийти на новий рівень. Трохи впевненості, трохи сміливості, щоб не балансував між гравцем лави запасних, а був тим виконавцем, який може прямим чином впливати на загальний результат. У нього є все для прогресу. Сподіваюся, що далі продовжуватиме розвиватися та закріпиться у команді в ролі ключового гравця. Те ж саме стосується й інших молодих баскетболістів. Бувають матчі, коли вони показують дійсно зрілу та надійну гру. На жаль, такий матчі не багато, як того хочеться нам. Коли вони будуть діяти стабільніше, коли я на 100% можу розраховувати на гравця і він робитиме все правильно – даватиме енергію, розумний напад, хороші кидки, тоді й часу отримуватиме більше, а не навпаки як зараз. З одного боку має бути довіра тренера та ігрові хвилини, коли ти повинен показувати рівень, а з іншого – навіть цей час треба заслужити своєю грою, роботою на тренуваннях та відношенням до справи.
– Зараз у НБА прослідковується новий підхід для лідерів команд, особливо, ветеранів, коли вони поступово втягуються у сезон і не форсують власну свою форму. Чи можливо це в наших реаліях?
– У наших реаліях це практично не можливо. Ми завжди говоримо, щоб гравці проводили літній період з максимальною користю. Міжсезоння – це не тільки відпустка та відпочинок. Якщо ти професіонал, то після завершення сезону не лежатимеш на дивані. Так ніколи не вийдеш на серйозний рівень. Треба розвивати баскетбольне IQ завжди, аналізувати свої дії, думати як працювати далі. Навіть банально тренажерний зал, робота над окремими елементи баскетболу. Влітку є достатньо можливостей для роботи над собою, яка не заважає відновленню. Перед цим сезоном всі наші гравці прибули до тренувального процесу достатньо підготовленими. Легіонерам я розписував детальну програму фізичних навантажень. Це треба для того, щоб коли ми зібралися разом, то думали як працювати над командними взаємодіями, а не відновлювати кондиції. Передсезонка – це дуже важливий етап. Там ми показали гравцям рівень українських клубів та конкуренцію, яка чекає на нас у сезоні.
– Легіонери для клубу з невеликим бюджетом – це завжди лотерея. Деякі з них виправдують сподівання або навіть перевищують їх, як було у випадку з Майком Кеффі. Але є й приклади, коли не вгадували практично ні з ким. Як вважаєте, якщо вибір легіонера виявився невдалим – все одно намагатися інтегрувати його в команду або просто припинити співпрацю та шукати іншого?
– Кожен випадок є індивідуальним. Якщо головний тренер разом з менеджментом клубу зупинили свій вибір на конкретному гравцеві, то на це були свої причини. Треба зробити максимум, щоб створити іноземному гравцеві комфортні умови. Тоді можна вимагати результат. Помилковий підхід, коли після кількох провальних матчів одразу шукають заміну легіонеру. Треба дивитися, чому матчі були провальними? Можливо, гравця непокоїли старі травми або тренер створив неправильні умови для нападу чи обрав не ту позицію. Варто аналізувати весь об’єм інформації та факторів. Інша справа коли гравець не показує свого бажання знаходитися тут, не хоче тренуватися, не докладає ніяких зусиль. Тоді й сенсу вмовляти його залишитися у клубі немає. Якщо відсутня мотивація, тоді на 99% нічого не вдасться. Лише за таких умов необхідно шукати йому заміну.
– Команда відіграла 15 матчів чемпіонату, протягом яких були як приємні сюрпризи, так і не дуже. На Вашу думки, які компонент гри варто змінити, щоб БК "Запоріжжя" виступав стабільніше?
– Мені здається нам всім необхідно були зміцнішати та дозріти в ігровому плані. Легіонерам важливо було звикнути до такого рівня конкуренції. Більшість з них виступали не в таких фізично сильних, швидких чемпіонатах, де багато яскравих скорерів. До цього треба було звикнути, адаптуватися, підтягнути власний рівень. Це важкий процес. Я досі переконую хлопців, що в першу чергу ми повинні бути сильною захисною командою. Колективом на майданчику, який завжди починає свій напад із захисту. Ми повинні тримати фокус на командній роботі в захисті, щоб зупинити суперника, не дати йому розігратися. Потім уже вибудовувати свій напад. Хлопці це розуміють. Зараз, поки у чемпіонаті пауза, ми виділили кілька основних напрямків, у яких нам треба додати. Це стосується покращення фізичних кондицій, поліпшення відсотку 3-очкових кидків на фоні втоми, бо коли ми активно захищаємося, а потім треба бігти вперед та влучати дальній, є певні проблеми. Необхідно виправити системні помилки у нападі, зменшити кількість втрат, налагодити захисну комунікацію. Не менш важливо у цей період залікувати всі мікротравми. З таким графіком накопичилося багато проблем, але хлопці все одно продовжували грати у щільному графіку. Тому будемо відновлюватися, працювати та налаштуватися на продовження важкого сезону.
ЗАП
РІВ
КРИ
МАВ
ДНІ
