Logo text

Вихованець місцевої школи баскетболу Роман Морозов добре зарекомендував себе ще на студентському рівні, де запорізька збірна неодноразово ставала переможцем чемпіонату України, а сам хлопець завжди виділявся результативними діями. В одній із фінальних ігор баскетбольна доля Романа ледь не перервалася важкою травмою: лікарі в один голос казали, що він більше не зможе грати. Утім, після тривалого відновлення йому вдалося не лише повернутися у великий спорт, а й стати гравцем основної ротації БК «Запоріжжя» та виграти разом з командою срібні медалі Суперліги.

– Романе, розкажи, як починався твій баскетбольний шлях?

– Я потрапив до запорізької ДЮСШ №12 досить пізно – у віці 15 років. Мене запросив тренер Кирило Вікторович Вікторов. Я погодився не одразу, але він настояв. Власне, так і почався мій баскетбольний шлях. Саме цей тренер найбільше сприяв моїм базовим навичкам у баскетболі та становленні. Разом ми потім працювали і в студентській команді, і в Першій лізі.  

– До 15 років спортом взагалі займався?

– Так, це була легка атлетика. Якраз у віці 14-15 років я різко додав у зрості. Не зручно займатися легкою атлетикою, коли в такому віці твій зріст майже 200 сантиметрів. До речі, ті навички мені згодилися в баскетболі. Тут теж треба багато бігати і стрибати.

– На студентському рівні та в Першій лізі у вас завжди була сильна команда. У чому секрет того колективу, який постійно був фаворитом усіх змагань, де виступав?

– Більшість хлопців, хто був у юнацькому баскетболі, разом перейшли в дорослий. У нас було гарне взаєморозуміння, ми знали одне одного давно, багато часу проводили разом, тому і на майданчику це відчувалося. Також скажу, що у нас були дійсно сильні гравці на кожній позиції. Усі могли захищатися, діяти в нападі, кожен знав свою роль. Можливо, проти більш досвідчених клубів не завжди вдавалося здобувати результат, але на студентському рівні ми часто були чемпіонами України.

– У фінальному матчі Студентського чемпіонату України ти отримав важку травму – зламав ногу. Важко було в моральному плані повернутися в баскетбол – досить контактний вид спорту?

– Відновлювався довго – два місяці проходив із гіпсом, потім ще понад півроку набирав форму. Лікарі говорили, що вже не зможу грати у баскетбол. Я намагався не сприймати ці слова, працював далі над відновленням. У психологічному та моральному плані було важкувато. Певний страх залишався. Травмувався я влітку, а став почувати себе комфортно на майданчику десь навесні. Зараз жодного дискомфорту немає – моя права нога за відчуттями така ж, як і ліва.  

– У дитинстві ходив дивитися на матчі «Ферро-ЗНТУ»? Мріяв колись опинитися на місці тих гравців?

– Уперше на матч «Ферро-ЗНТУ» потрапив, здається, у 2014 році. То була гра проти «Будівельника», виступало багато легіонерів, матч виявився дуже видовищним та результативним. Мене вразив баскетбол, ті емоції, яскраві моменти. Наша команда, до речі, перемогла. Тоді я навіть мріяти не міг, що колись зможу опинитися там на майданчику. Якби мені хтось сказав про це, я б ні за що не повірив.  

– Пригадай своє перше тренування разом з основою БК «Запоріжжя».

– Мене почали підключати до тренувального процесу якраз у тому сезоні, коли вперше за довгий час у клубі з’явилися легіонери. В тому сезоні БК «Запоріжжя» став бронзовим призером Суперліги. Чесно кажучи, коли я почав тренуватися з дорослою командою Суперліги, то баскетбол для мене змінився повністю в розумінні «захисту».

– Минулого року в передсезонних турнірах ти якісно зарекомендував себе і тепер є гравцем ротації БК «Запоріжжя». Тоді ти ставив собі таку ціль перед стартом того сезону?  

– Перш за все, я добре попрацював влітку в тренувальному залі перед тим сезоном. Мені, як баскетболісту, завжди бракувало маси, сили. Коли підтягнув фізику, то стало легше боротися під кільцем за підбирання, правильно обирати позицію, ставити заслони. Та робота – плацдарм до сезону, в якому тренери почали давати мені ігровий час у Суперлізі.

– Протягом минулого сезону тобі доводилося перетинатися на майданчику з такими фактурними гравцями як, наприклад, Майєрс і Фесенко. Той досвід допомагає зараз, коли виходиш боротися проти більш габаритних і досвідчених опонентів?

–  Коли в такому віці виходиш на майданчик проти надзвичайно досвідчених гравців, то є певний страх і хвилювання. Вони вищі і більш габаритні. Без сумніву, минулий рік дуже вплинув на мене. Тепер я спокійно підходжу до кожного матчу і не важливо, хто суперник. Я завжди готовий максимально викладатися, віддавати всі сили в захисті та допомагати команді.

– Наскільки ти стійкий у психологічному плані, якщо мова йде про помилки на майданчику під час гри?

– Я завжди стараюсь допомогти команді в захисті. Потім це додає впевненості у нападі. Навіть якщо не влучаю, то я знаю, що піду на свою половину майданчика та відпрацюю те, що не зробив у нападі. Наш тренер Станіслав Овдєєнко завжди каже – наступний кидок буде кращим за попередній. Завжди треба вірити, що влучиш. Треба продовжувати вірити і кидати, якщо для цього є вигідна позиція.

– Далеко не у всіх відомих та досвідчених українських гравців є медаль рівня Суперліги. Ти отримав її в 22 роки. Вона знаходиться в якомусь особливому місці у квартирі?

– Для цієї медалі я обрав найкраще місце в квартирі. У мене є спеціальна полиця, де окремі місця для золотих, срібних і бронзових медалей. Але ця нагорода займає особливе місце. Це найвище досягнення у моїй спортивній кар’єрі. У минулому році у нас була класна команда. Як на майданчику, так і поза ним. Я познайомився з багатьма хорошими людьми. Ми підтримуємо зв’язок. Радий, що деякі залишилися в Україні: Андрій Грицак виступає за «Будівельник», Майк Кеффі – в «Київ-Баскеті». Ми тепло вітаємося, коли зустрічаємося в цьому сезоні.

– Протягом останніх років на позиції великих у клубі виступало чимало легіонерів. Хілл, Пресслі, Маяускас, зараз – Удрас і Максвелл. Це дає можливість тобі переймати досвід. Користуєшся цим?

– У минулому році мені дуже подобалася гра Аурімаса Маяускаса. Він дуже сильний на лоу-пост. Чудово відчуває кільце, всі рухи плавні, виважені, дуже впевнено виглядає на майданчику. Відчувається, що в нього хороша баскетбольна база. Не дарма вчився у Сполучених Штатах Америки. Від нього багато взяв, ми весь рік тренувалися в одному залі. Ще я б відзначив Кіндалла Хілла. Це сильний і бойовий хлопець, завжди бореться, йде на підбирання, допомагає кожному гравцеві в захисті.

– У цьому сезоні тренерський штаб БК «Запоріжжя» так само довіряє тобі ігровий час. У матчі з «Київ-Баскетом» ти відіграв 22 хвилини, показав хорошу статистику. Важко було протистояти киянам, де дуже габаритна передня лінія?

– Віталій Мальчевський отримав пошкодження у матчі з «Тернополем» і потім не зміг дограти в Києві. Я знав, що буду грати, тренер мені сказав – будь готовим. Я більше захищався проти важких форвардів. З такими суперниками мені легше грати на позиції важкого форварда. Там гравці ближче до моєї антропометрії.

 

 

 

 

View this post on Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

A post shared by БК "Запоріжжя" (@zpbasket)

– Ти амбітна людина? Які цілі ставиш перед собою на найближчі 5 років у баскетболі?

– Звісно, як і кожному молодому баскетболісту, мені б хотілося спробувати зіграти в Європі. Для цього треба дуже багато працювати. Дані від природи у мене є, залишається працювати, показувати стабільний баскетбол, тоді може з’явитися шанс у майбутньому.   

– Ти іноді підключаєшся до турнірів з баскетболу 3х3. Є якісь плани на цей вид спорту?

– Щоб грати 3х3, треба конкретно займатися тільки цим видом баскетболу і забути про баскетбол 5х5. В Україні вже всі переконалися у цьому. Влітку мене викликали до складу збірної України U-23. Я потрапив у п’ятірку, але на Лізі націй не зіграв. Грандіозних планів  щодо баскетболу 3х3 не маю.

– Команда відіграла половину стартового кола Суперліги Windrose, як вважаєш, на які місця буде претендувати БК «Запоріжжя» в регулярному чемпіонаті?

– Не дивлячись на те, що рівень Суперліги виріс, наша команда може протистояти будь-якому супернику. У нас є потенціал. Треба робити менше втрат і добре грати на підбираннях. Особливо на своєму щиті. Як команда, ми добре захищаємося, але коли припускаємося помилок, то це приносить легкі очки супернику. Ми будемо дуже старатися, щоб знову порадувати всіх наших уболівальників. Скажу так: ми спробуємо зберегти місце у шестірці кращих клубів Суперліги.